Cпілка археологів України

  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Звернення від учасників семінару «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»

Обращение по проблеме музеефикации остатков Десятинной церкви в Киеве

от участников семинара «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»
(Государственный Эрмитаж, Новгородский объединенный музей-заповедник, Санкт-Петербургское отделение ИКОМОС)

На Международном семинаре «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого» (Государственный Эрмитаж, Новгородский государственный объединенный музей-заповедник, Санкт-Петербургское отделение ИКОМОС) была обсуждена информация о дальнейшей судьбе участка Старокиевской горы, на котором располагаются остатки Десятинной церкви X в. Нас чрезвычайно встревожили намерения осуществить строительство крупного храма и братского корпуса для монастыря на месте Десятинной церкви.
Старокиевская гора — сложный комплекс археологических памятников, имеющий огромное историко-культурное значение. В ходе раскопок здесь были обнаружены остатки древних поселений эпохи неолита и железного века, цитадель древнего Киева X в., некрополя X и XI вв., остатки княжеских дворцов — следы первых этапов формирования государственности на Руси. Архитектурной доминантой этого места в конце X—XIII вв. была Десятинная церковь. Она представляет собой общую для всех славянских народов Восточной Европы духовную и символическую ценность, поскольку играла выдающуюся роль в зарождении государственной, культурной и религиозной традиции и олицетворяет истоки православия на Руси, искусства и архитектуры, новых ремесел и технологий — всего того нового и прогрессивного, что принесло на Русь принятие христианства на государственном уровне.
Десятинная церковь — первая каменная постройка, возведенная на территории Древней Руси. Она была построена в конце X века князем Владимиром Святославичем. Здание несколько раз перестраивалось на протяжении XI—XII веков, а при трагических событиях 1240 г. было разрушено. Руины продолжали существовать до начала XIX века, когда архитектором В.П. Стасовым было возведено новое здание церкви. Остатки первоначальной постройки на отдельных участках исследовались в начале XIX в., в 1908—1911 гг., в 1938—1939 гг. Еще один цикл исследований был проведен в 2005—2010 гг. совместными усилиями украинских и российских ученых. Несмотря на то, что сохранность аутентичных остатков Десятинной церкви очень невелика (только часть фундаментов и их следов), они и сейчас несут большой объем важной информации. В ходе каждого нового цикла исследований научное представление о первом каменном храме существенно расширялось и уточнялось, а консервационная засыпка раскопов позволяла максимально сохранить дошедшие до нас остатки, несмотря на их хрупкое состояние.
Остатки Десятинной церкви как памятник историко-культурного наследия должны сохраняться в соответствии с принципами и правилами, изложенными в Международной хартии по консервации и реставрации памятников и достопримечательных мест (Венецианской хартии), которой предполагается преимущественно консервационный подход.
Мы считаем, что любое строительство приведет если не к полному уничтожению, то к значительной утрате уникального объекта культурного и духовного наследия. Наш общий долг — сохранить его для будущих поколений. Принципы полного сохранения аутентичных остатков, а также возможности доступа к объекту историко-культурного наследия мирового значения должны стать приоритетными при решении судьбы Десятинной церкви.
Для решения вопроса о путях и способах дальнейшего сохранения и использования территории древнего киевского детинца и находящихся на ней остатков Десятинной церкви было бы целесообразно создать коллектив исследователей, включающий специалистов из Украины, России и Белоруссии. Эти специалисты могли бы разработать предложения по консервации, музеефикации, дальнейшим исследованиям и использования территории Старокиевской горы, исходя из опыта, накопленного при изучении памятников древнерусской архитектуры, находящихся ныне на территории всех восточнославянских народов. Опыт такой совместной деятельности по выработке предложений, касающихся судьбы важнейшего памятника, духовной и культурной традиции народов трех стран, может стать одним из важных шагов на пути формирования единого культурного пространства СНГ.

24.11.2010

От имени участников, председатель оргкомитета семинара,
заведующий Сектором архитектурной археологии
Государственного Эрмитажа, канд.ист.наук
О.М. Иоаннисян

Участники семинара «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»:
Белецкий Денис Викторович, художник-реставратор, Москва
Булкин Валентин Александрович, канд. иск., доцент (Санкт-Петербургский государственный университет)
Васильев Борис Григорьевич, канд. иск., ст. н. с. (Староладожский музей-заповедник)
Виноградов Андрей Юрьевич, канд. филол.наук, ст. н. с. (Институт всеобщей истории РАН, Москва)
Горбатенко Сергей Борисович, председатель Санкт-Петербургского регионального отделения Российского комитета ИКОМОС
Евдокимова Александра Алексеевна, канд. филол. наук, н. с. (Институт языкознания РАН, Москва)
Ёлшин Денис Дмитриевич, канд. ист. наук, м. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Зыков Петр Леонидович, ст. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Ивакин Глеб Юрьевич, докт. ист. наук, зам. директора по научной работе (Институт археологии НАН Украины, Киев)
Кулешов Вячеслав Сергеевич, м. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Лалазаров Сергей Валерианович, архитектор-реставратор, руководитель архитектурно-реставрационной мастерской № 7 (НИИ «Спецпроектреставрация»)
Лесман Юрий Михайлович, канд. ист. наук, ст. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Медникова Елена Юрьевна, ст. н. с. (Институт истории материальной культуры РАН, Санкт-Петербург)
Милютенко Надежда Ильинична, канд. филол. наук, доцент (Санкт-Петербургский государственный университет, Санкт-Петербург)
Михеев Савва Михайлович, канд. ист. наук, м. н. с. (Институт славяноведения РАН, Москва)
Пежемский Денис Валерьевич, канд. ист. наук, директор Новгородского научно-просветительского центра «Наследие»
Пескова Анна Анисимовна, канд. ист. наук, ст. н. с. (Институт истории материальной культуры РАН, Санкт-Петербург)
Родионова Марина Анатольевна, ст. н. с. (Центр археологических исследований Новгородского государственного объединенного музея-заповедника, Новгород Великий)
Рождественская Татьяна Всеволодовна, докт. филол. наук, проф. (Санкт-Петербургский государственный университет)
Сарабьянов Владимир Дмитриевич, канд. иск., ст. н. с. (Государственный институт искусствознания, Москва)
Стриленко Юлия Николаевна, технолог-реставратор, гл. специалист (НИИ памятникоохранных исследований Министерства культуры и туризма Украины, Киев)
Толочко Алексей Петрович, докт. ист. наук, вед. н. с. (Институт истории НАН Украины, Киев)
Торшин Евгений Николаевич, н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Трояновский Сергей Викторович, канд. ист. наук, ст. н. с. Института истории РАН, (Санкт-Петербургский филиал), зам. пред. Новгородского Общества любителей древности, зав. Центром археологических исследований Новгородского государственного объединенного музея-заповедника


Література щодо Десятинної церкви

Козюба В.К. Про майбутню музеєфікацію церкви Богородиці Десятинної у Києві (погляд археолога)

Івакін Г.Ю., Іоннісян О.М. Перші підсумки вивчення Десятинної церкви у 2005—2007 рр.

Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д., Ивакин Г.Ю., Козюба В.К., Комар А.В. Десятинная церковь в Киеве (предварительные итоги исследования 2005—2007 гг.)

Ивакин Г.Ю., Иоаннисян О.М. Десятинная церковь в Киеве: «старый взгляд» в новом освещении (предварительные результаты раскопок 2005—2007 гг.)

Ёлшин Д.Д., Евдокимов А.А. Плинфа с греческими клеймами из раскопок Десятинной церкви в Киеве

Івакін Г., Козюба В., Комар О., Марченко Г. Десятинна церква – новини сезону 2010 року

Ивакин Г.Ю., Ёлшин Д.Д. Церковь Рождества Богородицы Десятинная митрополита Петра Могилы: история, археология, изобразительные источники

Архитектурно-археологические исследования Десятинной церкви в Киеве 2008 год


Про майбутню музеєфікацію церкви Богородиці Десятинної у Києві (погляд археолога)

За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. за № 60-р «Про проведення археологічних досліджень на земельній ділянці із залишками фундаменту Десятинної церкви» у 2005—2010 рр. Архітектурно-археологічною експедицією ІА НАН України (кер. — Г.Ю. Івакін) було проведено комплексне обстеження як самої монументальної пам’ятки Х—ХІХ ст., так і прилеглої до неї території.

Загальний вигляд місця Десятинної церкви на початку розкопок (2005 р.)

Серед найвагоміших результатів цих досліджень є: отримання уточненого плану церкви; визначення послідовності зведення окремих її частин та місць значних перебудов в ХІ і ХІІ ст.; з’ясування відмінностей фрескового розпису храму кінця Х ст. від подальших ремонтних розписів ХІ і ХІІ ст.; вивчення залишків «південного» палацу; знахідка житла VІІІ ст. під Десятинною церквою; дослідження рову Старокиївського городища Х ст., що передував спорудженню храму; виявлення понад 20 язичницьких поховань під церквою та навколо неї; знахідка братської могили загиблих у 1240 р. під час монголо-татарської навали; дослідження понад 80 поховань кладовища ХVІІ—ХVІІІ ст. біля церкви часів Петра Могили. Навіть цей лаконічний перелік засвідчує, наскільки насиченою археологічними об’єктами є територія в історичному центрі Києва.

На жаль, фінансування розкопок здійснювалось тільки в 2005—2007 рр. У наступні польові сезони роботи виконувались тільки кількома співробітниками ІА, нашими колегами із Львова (Інститут українознавства ім. Крип’якевича) та С.-Петербурга (Державний Ермітаж, Росія), студентами вишів Києва. Експедиція не мала змоги найняти хоча б кілька копачів, які могли би викидати землю з глибоких розкопів (глибина розкопу на місці рову городища сягала майже 8 м). Відсутність фінансування вплинула на обсяг проведених робіт, темп камеральної обробки десятків тисяч виявлених артефактів та опрацювання сотень планів та інших креслень, тисяч фотографій до Звіту за результатами робіт, зробила неможливим здійснення реставрації знахідок із металу, кістки, кераміки, зразків давніх фрескових розписів.

Платформа під північною і центральною апсидами церкви

Восени 2005 р. над розчищеними фундаментами давньої церкви було зведено захисний павільйон, який поступово руйнувався, а в лютому 2010 р. його дах повністю завалився від снігу. На щастя, фундаменти пам’ятки до того часу вже було засипано. Оскільки демонтаж павільйону так і не було здійснено, археологам та студентам довелось працювати серед цих руїн ХХІ ст. в сезоні 2010 р. Нам, учасникам експедиції, було соромно перед сотнями туристів (серед яких традиційно багато іноземців), які щодня відвідували територію Національного музею історії України (де і знаходяться залишки Десятинної церкви), за цю байдужість влади до міста та нашої історії.

23.06.2010 р. вийшло нове розпорядження КМ України № 1311-р «Про проведення археологічних досліджень та музеєфікацію залишків фундаментів Десятинної церкви», за яким передбачались кошти на фінансування розкопок, демонтаж павільйону та перші кроки з музеєфікації пам’ятки, але воно не було виконано через відсутність коштів. Наприкінці лютого 2011 р. науковці та громадськість дізналися, що Міністерством культури України та виконавчим комітетом Київської міської ради було прийнято спільне рішення, на виконання якого голова Київської міської держадміністрації О. Попов підписав розпорядження № 264 від 25.02.2011 р. про проведення замовленого бліц-конкурсу на визначення кращої містобудівної концепції культурної, архітектурної та мистецької ревалоризації пам’ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VІІІ—ХІІІ ст. з фундаментом Десятинної церкви Х ст.».

Загальний вигляд збережених фундаментів Х ст.

За цим розпорядженням, подані на конкурс концепції повинні реалізувати умову «консервації та сучасної музеєфікації автентичних залишків та їх слідів церкви Богородиці (Десятинної), створення архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвідування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів». Конкурс триватиме 2 місяці і має завершитись 25 квітня, після чого проекти планується оприлюднити для поінформування суспільства.

З приводу цієї, вже тривалої, історії з визначення майбутнього архітектурно-археологічної пам’ятки хочеться висловити кілька міркувань. Цілком виправданим є комплексне опрацювання всієї території між вул. Володимирською і Десятинним провулком, але ключовим елементом всього проекту є саме Десятинна церква.

Дещо несподіваним виявилось суміщення в одному процесі як визначення концепції, так власне і створення архітектурного проекту (чи ескізу) з її реалізації. Як на мене, це різні етапи шляху до реалізації ідеї музеєфікації як у послідовності дій, так і у формі їх виконання. Концепція, як відомо, є способом розуміння, тлумачення якихось явищ, основною їх ідеєю. Стосовно майбутнього Десятинної церкви, концепція її музеєфікації повинна накреслити ті рамки і завдання, в межах яких згодом і розроблятимуться проекти.

Блок стіни ХІ ст.

Якщо підходити прагматично до вироблення концепції музеєфікації залишків храму, треба врахувати і поєднати між собою 3 ключових складових цього процесу. Їх взаємодія в тій чи іншій комбінації, власне, і визначає завдання для створення проектів по реалізації концепції. Цими чинниками є гроші, термін реалізації проекту та ступінь розкриття культурного, наукового, просвітницького та туристичного потенціалу видатної пам’ятки. Зрозуміло, що, наприклад, при скромному фінансуванні вага останнього чинника буде знівельована, а при малому терміні реалізації проекту навіть великі кошти не дозволять, знову таки, зробити сучасну музеєфікацію європейського зразка. Як на мене, існує всього 3 принципових варіанти (концепції) реалізації офіційно заявленої чиновниками амбітної мети. Розглянемо їх.

Варіант 1 («мінімалістичний»). Це найпростіша концепція — повернути майданчик з Десятинною церквою приблизно до того самого стану, який там був на 2005 р. — трасування ліній фундаменту церкви червоним камінням та існування одного чи кількох зондажів (під склом) збережених фундаментів, наприклад, частини західної стіни (Х ст.) та південно-західний кут (ремонт ХІІ ст.) давнього храму. Цей варіант має важливі переваги — для його реалізації не потрібно великих коштів, і все можна встигнути зробити навіть до Євро 2012. Крім того, фундаменти в землі будуть зберігатись краще, ніж закріплені реставраторами, але на повітрі. Реалізація цієї концепції не перешкоджає в майбутньому музеєфікації за варіантами 2, 3. Суттєва вада цієї концепції — відмова від використання пам’ятки як надсучасного за своїми інформативними можливостями культурного об’єкту.

Край братської могили загиблих 1240 р.

Варіант 2 («проміжний») — створення підземного музею. За цією концепцією, більша частина чи вся церква розкривається, і створюється музейне приміщення загальною площею до 1500 м2. Його стіни і обмежена кількість тонких колон підтримують полегшену (для втримання атмосферних опадів) пласку конструкцію даху, що здіймається над поверхнею землі на 1,5—2 м (нижче не можна, оскільки всередині музею його відвідувачі не повинні діставати руками до стелі, не кажучи вже про необхідність циркуляції повітря в приміщенні). Звичайно, в підземному музеї має бути кліматконтроль — стаціонарне опалення, пристрої для регуляції температури, вологи, кондиціонери тощо. В музеї при експонуванні самих залишків Десятинної церкви відвідувачі власними очима можуть побачити методи спорудження фундаментів, різночасові перебудови, а також збережені нерухомі об’єкти на місці церкви (піч житла VІІІ ст., блок кладки ХІ ст. — єдиний від наземних стін храму, який зберігся, так званий «тайник», залишки церкви ХІХ ст. тощо). В залах стаціонарної експозиції через експонування знахідок та супровідних ілюстративних матеріалів (плани, фото, макети, реконструкції) можна репрезентувати історію самої Десятинної церкви — пам’ятки архітектури Х—ХІХ ст., а через неї — і історію міста Києва, перехід від язичества до християнства, розвиток архітектури та мистецтва в Давній Русі.

Орнамент фрески Х ст.

Для реалізації проекту за цією концепцією знадобляться, очевидно, значні кошти і 3—5 років наполегливої праці. В Україні і всьому пострадянському просторі ще ніколи не робилась масштабна реставрація давніх фундаментів (не плутати з «реставраційною» сучасною надбудовою над автентичними рештками), тому нема і відповідних апробованих технологій і кадрового потенціалу). Зайве нагадувати, що при спорудженні музею та інфраструктури до нього (комунікації, туалети тощо) потрібно буде провести додаткові археологічні розкопки. Головний недолік цієї концепції — просторова висотна обмеженість об’єму музею, зали якого ділять залишки храму на окремі сегменти і не дозволяють відвідувачу побачити єдність складових плану храму і уявити масштаб і велич його композиційного задуму.

Варіант 3 («європейський») — найамбітніший і найскладніший. Його принципова відмінність від попереднього — створення наземного музею. Площа музею — більша за площу храму, становитиме близько 2000 кв. м. Форма даху — двосхила чи пірамідальна, з пропуском природного світла. Експозиція в музеї має розміщуватись по периметру вище сучасної поверхні, щоби відвідувачі зверху бачили одразу весь храм, розташований в центральній частині музею. Певною аналогією цій концепції є музей Спаської церкви у Переяславі-Хмельницькому чи археологічний музей «Берестья» у Бресті (Беларусь), створені ще в радянські часи. Крім інфраструктури кліматконтролю, в проекті музею мають бути робочі (кабінети працівників, фонди) та технічні (гардероб, сигналізація) приміщення. Споруда музею повинна органічно вписатись до оточуючого архітектурного ландшафту. Виконання цього проекту — 4—6 років. Якщо його буде реалізовано, то музей Десятинної церкви стане культурно-туристичним брендом України, який не поступатиметься європейським зразкам. Головна перешкода в реалізації цього варіанту — можливий дефіцит політичної волі для інвестиції в довгостроковий якісний культурний проект.

Орнамент фрески Х ст.
Загальний вигляд найдавнішої фрески часів Київської Русі (кінець Х ст.)

Після прийняття концепції необхідно провести конкурс на його кращу реалізацію. На цій, другій, проектувальній стадії, вочевидь, потрібна кооперація фахівців різних галузей — археологів, реставраторів, музейників, архітекторів, будівельників, які загальними зусиллями врахували би чисельні деталі професійного виконання цього цікавого і необхідного Києву і Україні масштабного культурного проекту.

І останнє питання, яке неможливо оминути. У частини суспільства (ймовірно, більшої) виникло побоювання, що під час реалізації ідеї музеєфікації Десятинної церкви на цьому місці чи поруч може виникнути нова культова споруда однієї з конфесій. Воно призвело в кінці 2010 р. навіть до проведення на місці розкопок виїзного засідання Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України. Про таку можливість зайвий раз нагадало цитоване вище розпорядження № 264, підписане О. Поповим.

Свого часу президентом України Л. Кучмою було підписано розпорядження № 83/2000-рп «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» (12.02.2000 р.), але, враховуючи солідарну думку науковців щодо неможливості повного з’ясування зовнішнього вигляду храму та заборону пам’яткоохоронними міжнародними конвенціями та українськими законами будівництва на автентичних пам’ятках, розпорядження було призупинене. 17.09.2004 р. вийшло нове розпорядження президента України № 217/2004-рп «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», за яким розпорядження № 83/2000-рп втратило чинність.

Розкопки рову Старокиївського городища Х ст.

Так що мається на увазі в умові бліц-конкурсу про «можливість… відправлення релігійних потреб громадян» на території, нагадаю, пам’ятки археології національного значення «Дитинець…»? Невелика Десятинна церква (і монастир при ній) УПЦ (МП) та капище і ідол Перуна сучасних язичників вже існують на цій території і, як відомо, офіційних дозволів на їх появу (крім капища як туристичного об’єкту) ніхто не давав (і не міг дати, оскільки це заповідна територія). Невже ми побачимо тут ще церкву УПЦ (КП) та культові споруди інших конфесій (це не іронія, а логіка того чиновника, який вписав щойно цитовану фразу до умов бліц-конкурсу). І ще — як можна, і головне, навіщо, поєднувати в одному об’єкті музей і культову споруду?

Люди, які вважають себе відповідальними, ніколи свідомо не підуть на провокування нового конфлікту довкола цієї занадто делікатної теми і не будуть порушувати українське законодавство. Зрозуміло, що професійний вибір найкращої концепції мезеєфікації Десятинної церкви лежить лише в площині толерантності та консенсусу усіх сторін, зацікавлених у цивілізованому ставленні до історико-культурної спадщини нашої держави.

Віталій Козюба
14.03.2011

http://obozrevatel.com/author-column/duhovnost-ili-shizofreniya.htm


Архитектурно-археологические исследования Десятинной церкви в Киеве 2008 год

Раскопки 1826 (Н.Е. Ефимов)

Раскопки Д.В. Милеева. 1908—1912

Раскопки М.К. Каргера (1939)

1940—1980-е гг.

1982—2005

Раскопки 2005—2008

2008

Юго-западный угол

Опора южной галереи

Основания внутренних фундаментных лент

Северная стена

Апсиды

Платформа

Южная апсида

Центральная апсида

Центральная и северная апсиды

Северная апсида

Ров Старокиевского городища и сложение ансамбля города Владимира

Дворцы

Западный дворец

Раскопки Д.В. Милеева. 1908—1912

 


Ромашко В.А.. Заключительный этап позднего бронзового века Левобережной Украины

Уважаемые коллеги!

В феврале 2013 г. в киевском издательстве «Скиф» выйдет книга В.А. Ромашко «Заключителный этап позднего бронзового века Левобережной Украины (по материалам богуславско-белозерской культуры)».

В ней обобщены материалы памятников постсрубного времени Левобережной Украины, которая в XIII—X вв. до н. э. была зоной контактов этнокультурных образований западной и восточной зон евразийской общности культур валиковой керамики. Здесь на основе бережновско-маевской срубной культуры во второй половине XIII в. до н. э. формируется новообразование — богуславско-белозерская культура. Рассмотрены вопросы материальной и духовной культуры, хозяйства богуславско-белозерских племен, периодизации, относительной и абсолютной хронологии, что позволило воссоздать историю ираноязычного населения Левобережной Украины последних столетий II — начала I тыс. до н. э.
Книга предназначена для историков, археологов, сотрудников музеев, всех, кого интересует древняя история Украины.
Заключителный этап позднего бронзового века Левобережной Украины (по материалам богуславско-белозерской культуры): монография. — К.: Видавничий Дім «Скіф», 2013.
Вы можете заказать необходимое количество экземпляров книги в издательстве «Скіф» по адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Тел.: 050-076-30-09; 098-538-50-93

 

28.01.2013


Пішов з життя Борис Андрійович ШРАМКО

8 липня 2012 р. у Харкові пішов із життя видатний український археолог і історик, скіфолог, вчений світового рівня доктор історичних наук, професор Борис Андрійович ШРАМКО.

Борис Андрійович народився 17 січня 1921 р. у м. Гомель. 1939 року вступив до історичного факультету Харківського університету. У 1942—1944 роках воював на фронтах Великої Вітчизняної, артилерист. Закінчив війну командиром батареї, нагороджений багатьма орденами і медалями, серед яких два ордени Червоної Зірки. 1949 року закінчив університет. З 1950 року — викладач, а з 1966-го — професор стародавньої історії й археології Харківського університету.
У доробку Бориса Андрійовича є глобальні віхи на шляху вивчення проблематики вітчизняної і світової скіфології, у першу чергу — це дослідження Більського городища, яке він ототожнив з геродотівським містом Гелоном, загальні розробки у галузі скіфології і археології пізньої бронзи—раннього заліза загалом, відкриття і визначення основних пріоритетів у дослідженні бондарихінської культури, ранньої металургії заліза на теренах України. Його ідея ототожнення міста Гелона з Більським городищем була підтримана не лише в професійних археологічних колах, але й широким загалом. Б.А. Шрамко доклав чимало зусиль до вивчення майже усіх культур Українського Лівобережжя, він є автором і співавтором більш ніж 200 наукових праць, з-поміж яких 6 монографій.
Борис Андрійович належав до блискучої плеяди українських археологів, на долю яких випали фронтові дороги Великої Вітчизняної — людей із кременю і криці, які врешті решт і сформували вітчизняну археологічну науку такою, якою вона є зараз, утворили наукові школи і підготували цілу плеяду фахівців-археологів, серед яких є вчені зі світовим ім’ям. Світла йому пам’ять.

(http://uk.wikipedia.org/wiki/Шрамко_Борис_Андрійович)


Волинській рятівній археологічній експедиції на Хрінниківській водоймі — 20 років!

20 польовий сезон розпочався у Волинської рятівної археологічної експедиції Інституту археології НАН України під керівництвом Д.Н. Козака на березі Хрінницького водосховища. За 20 років досліджено десятки тисяч квадратів площі, сотні археологічних об’єктів, що відносяться до енеоліту, епохи бронзи, ранньозалізного віку, зубрицької, вельбарської, райковецької культур, давньоруського часу та литовсько-польської доби. Експедиція стала справжньою польовою науковою школою для багатьох волинських археологів: Олексія Златогорського, Віктора Баюка, Сергія Демедюка, Михайла Вашети, Дмитра Дем’янчука, для студентів українських вишів зі Львова, Рівного та Луцька. Написано вже три монографії про дослідження у Хрінниках: «Давні землероби Волині», «Венеди» та «Етюди давньої історії України». За роки експедиції в навколишніх селах народилася легенда про готську відьму, досліджену археологами: готи своїх покійників не ховали, а спалювали, лише чаклунів віддавали цілковито землі. Найвизначнішими знахідками експедиції за 20 років стали бронзова фігурка язичницького божка Сарапіса з житла-святилища гота, готське капище-жертовник, на якому приносилися в жертву тварини та люди, зображення рала на трипільській амфорі, споруда-коптильня рибака ранньозалізного віку, споруда-млин готів та багато інших унікальних для історії Європи знахідок.
Цьогоріч в експедиції під керівництвом Дениса Козака традиційно приймають участь працівники ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко, Віктор Баюк, Сергій Демедюк, Дмитро Дем’янчук, Віталій Затворніцький, Микола Собуцький, працівники ДП «Рівненська старовина» Юрій Харьковець, Богдан Прищепа, Віталій Ткач та студенти двох рівненських університетів (керівник — Богдан Прищепа), Львівського національного університету ім. Івана Франка, Волинського національного університету ім. Лесі Українки (керівники — Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко). Роботи будуть продовжені на селищі венедів в урочищі Шанків Яр та селищі готів в урочищі Високий Берег.

Прес-центр
ДП «Волинські старожитності»
3.07.2012


Відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена битві на Синіх Водах

6—7 червня 2012 року у м. Кіровограді на базі місцевого державного педагогічного університету ім. В. Винниченка відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена 650-річчю перемоги литовсько-руського війська над золотоординцями у битві на Синіх Водах.
Учасники конференції з України та Росії розглянули та обговорили широке коло питань, пов'язаних із золотоординським періодом на теренах Східної Європи, Синьоводською битвою в історичній долі України (Русі), Литви та Орди, литовською добою в історії України за даними історії та археології, а також експериментальною археологією. У ході роботи конференції була проведена екскурсія по археологічним об'єктам золотоординського міста на території сучасного села Торговиця Новоархангельського району, поблизу якого у 1362 році відбулася Синьоводська битва.
Від ДП «Волинські старожитності» на конференції виступив з доповіддю «Найдавніші лицарські двори Волині» заступник директора з наукових питань Сергій Панишко. На його думку, найдавнішими місцями проживання лицарів на Волині були городища типу «мот і бейлі», відомі у Коршеві під Луцьком, Фалемичах і П’ятиднях під Володимиром-Волинським. На Волині лицарські замки-двори, на думку С. Панишка, набувають поширення з другої половини ХІІІ ст. — з часу будівництва так званих волинських веж. Не слід також виключати можливості будівництва таких городищ «мот і бейлі» в околицях Володимира у період короткотермінового входження цього міста до складу Польщі 1366—1370 рр. Прагнення польського короля Казимира Великого до міцного закріплення колишнього стольного міста Волині за собою виразилось у будівництві великого мурованого замку у Володимирі. У розрізі цієї політики могли споруджуватись і невеликі лицарські двори в околицях волинської столиці.

Під час пленарного засідання конференції

Городище — лицарський замок у Фалемичах.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
11.06.2012


Археологи вивчатимуть перші лицарські замки на Волині

Нещодавно у відділі археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (м. Львів) відбулася ІХ Міжнародна наукова конференція «Археологія заходу України», активну участь в якій прийняли працівників ДП «Волинські старожитності»: Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Віктор Баюк, Андрій Бардецький.
Загалом «волинська» тематика на конференції була досить широко представлена. Про початки археологічних досліджень на Кременеччині розповів заступник директора ДП «Подільська археологія» Сергій Грабовий, нові дослідження волинських городищ княжої доби висвітлив Святослав Терський, дослідження сільських поселень Волині цього ж часу, зокрема археологічних пам’яток у селі Боратин Луцького району, стали темою виступу Василя Оприска, а ґрунтові могильники також цього часу у Погоринні (Пересопниця і Басів Кут) — заступника директора ДП «Рівненська старовина» Богдана Прищепи. Науковий співробітник ДП «Рівненська старовина» Віталій Ткач охарактеризував нові пам’ятки доби бронзи в межиріччі Стиру та Горині. А Василь Чекурков проаналізував результати досліджень культурних нашарувань литовсько-польської доби у місті Корці.
Жваве обговорення викликала доповідь Сергія Панишка про городища типу «мотль-енд-бейлі», як про перші лицарські замки Волині. Зокрема, дослідник виділив такі пам’ятки у селах П’ятидні, Фалемичі та Городище 1 Волинської області і заанонсував проведення досліджень на них експедицією ДП «Волинські старожитності» у 2012 році.
Широкий аналіз комплексних досліджень, проведених волинськими археологами на пам’ятках в Рованцях, Шацьку, Луцьку, Жидичині провів у своєму виступі про дослідження пам’яток лужицької та поморської культур на території Волині у 2009—2011 роках молодший науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. Викликала зацікавлення у присутніх науковців і доповідь наукового співробітника підприємства Віктора Баюка про нову знахідку «ульвівецької» посудини під час археологічних досліджень у селі Підгайці Луцького району. Доповідь директора підприємства Олексія Златогорського стосувалася аналізу стану пам’яток археології під час суцільного археологічного обстеження Корецького району 2010 року.
За матеріалами конференції Інститут українознавства планує видати збірник наукових статей.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
28.05.2012


Скарб передали до музею

Сьогодні під час урочистостей у Волинському краєзнавчому музеї з нагоди Всесвітнього дня музеїв, працівники ДП «Волинські старожитності» передали до фондів музею нещодавно виявлений у селі Полонка Луцького району скарб празьких грошей кінця XIV — початку XV ст., що складається з 29 монет.
Подякою ДП «Волинські старожитності» та грошовою винагородою за значний внесок в охорону, збереження та популяризацію археологічної спадщини Волині була відзначена Олена Андріївна Бірюліна — завідуюча відділом давньої історії Волинського краєзнавчого музею.
Незабаром із полонківським скарбом зможуть ознайомитися всі охочі — він займе гідне місце в експозиції Волинського музею.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
28.05.2012


Сенсація! У ПОЛОНЦІ ЗНАЙШЛИ ШІСТСОТЛІТНІЙ СКАРБ

Подібну удачу археологи мали аж 30 років тому

Знахідка скарбу — справжня подія в археології. Адже таке трапляється надзвичайно рідко. Так от, минулого тижня, працівники ДП «Волинські старожитності» знайшли скарб. Розкопки проводили на високому корінному березі річки Чорногузки в селі Полонка Луцького району. Там розташоване багатошарове поселення — від доби бронзи до середньовіччя.
— Полонка — унікальна пам’ятка археології. Тут представлені культури фінального палеоліту, епохи бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського періоду та середньовіччя. Ми там проводимо дослідження вже чотири роки. Територію пам’ятки розорюють та забудовують. Багато хто нарікав, що в Полонці нічого не знайдемо, але розкопки показали, що є перспективи. Цікаві не лише монети, але й інші знахідки: господарські ями, житла, кераміка. Якщо ми візьмемо кераміку другого тисячоліття до нашої ери, то саме в Полонці помічені взаємовпливи двох різних племен. Одні жили на території сучасної Рівненщини, інші — на Волині і в Польщі. За візерунками і кольорами посуд має риси городоцько-здовбицької культури, а за технікою виконання та загальною характеристикою — стжижовської. В подібних поселеннях біля сучасного Торчина такого взаємовпливу вже не зафіксовано, — розповів директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський.
У розкопі археологи знайшли кераміку давньоруських часів, уламок середньовічної свинцевої пломби, залізне кресало. Трапилися і монети: два срібні динарії польського короля Сигизмунда ІІ Августа та срібний гріш Альбрехта Гогенцоллерна, першого пруського герцога і останнього великого магістра Тевтонського ордена. Вже цього було б достатньо, аби вважати, що розкопки у Полонці успішні.

В східній частині розкопу співробітники ДП «Волинські старожитності» Михайло Вашета та Василь Баран, які проводили дослідження, натрапили на об’єкт. Це була землянка давньоруських часів. В кутку був черінь, де розводили вогонь для обігріву та приготування їжі. Біля однієї стінки раптом щось заблищало. Виявилося, срібна монета. Хвилювання додалося, археологи взялися пересіювати ґрунт. У результаті знайшли 29 срібних кружалець. Науковці ідентифікували знахідку — це так звані празькі гроші, відчеканені в кінці XIV — на початку XV століття чеськими королями Вацлавом ІV та Карлом І. Три монети поки що остаточно не ідентифіковані.
— Такий скарб я бачу вперше за десять років, відколи я в археології. Празькі гроші — це «долар» XIV—XV століття. Українське слово «гроші» походить якраз від празьких грошів. Вони були поширені, археологи знаходять одну—дві монети, але щоб одразу цілий скарб — це фантастика! Чому кажемо, що саме скарб, а не загублені монети, скажімо? Бо їх знайшли у житлі. Значить власникові цих монет треба було їх заховати, — каже Олексій Златогорський.
— Еталонний «пражак» важив 3,96 грама, коли їх почали чеканити, — додає Михайло Вашета. — Вони слугували платіжним засобом у XIV—XVII століттях, бо мали високий вміст срібла. За один празький гріш у ті часи можна було купити корову. Ми знайшли лише залишки скарбу, бо його пограбували «чорні археологи». Монети по стінці сповзли в житло.
Це і врятувало їх для науки. Адже, як стверджують археологи, поселення в Полонці — злачне місце «чорних археологів». Взагалі скарби знаходять дуже рідко. Досить сказати, що така удача волинським археологам не йшла до рук тридцять років, відколи професор Михайло Кучінко знайшов в Городищі 2 Луцького району срібні давньоруські гривни, браслети та намистини.
Пов’язати знайдений скарб із конкретними подіями важко. Археологи припускають, що монети могли заховати у разі нападу татар або ж під час так званої Луцької війни 1431 року, коли війська польського короля Ягайла облягли Луцьк, який обороняли прихильники князя Свидригайла. Поляки так і не змогли взяти наше місто, а от наляканий власник грошей вирішив заховати їх до кращих часів, які, очевидно, для нього так і не настали. Зате нині археологи вписали в науку полонківський скарб, який займе гідне місце у Волинському краєзнавчому музеї.

 

Сергій Наумук,
«Волинь-нова», N 53 від 15 травня 2012 р.

Фото Сергія Наумука
http://www.volyn.com.ua/index.php?rub=33&article=0&arch=1382

 


Єдина в Україні конференція, присвячена 200-річчю російсько-французької війни 1812 року, відбулася в Луцьку

11—12 травня у Волинському краєзнавчому музеї відбулася міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 200-річчю війни 1812 року. Організаторами конференції виступили Волинський краєзнавчий музей, ДП «Волинські старожитності» та Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки. Захід зібрав науковців з різних куточків України, Росії та Польщі.
Російсько-французька війна не пройшла осторонь волинських земель. Як зазначив під час конференції відомий дослідник Геннадій Бондаренко, сучасні краєзнавчі дослідження цієї війни включають низку не розкритих проблематик:
1. Українські землі у геополітичних планах сторін.
2. Вивчення подій війни на Волині. Історія війни з французами у курсі «волинезнавство».
3. Ставлення населення Волині до війни з Наполеоном. Наслідки і результати війни в краї.
4. Пам’ятки і місця подій війни 1812 р.
Зокрема, стосовно останнього — пам’яток і місць подій війни 1812 року на Волині — на конференції виступили з доповідями Сергій Яровенко, Геннадій Гулько, Олександр Остапюк. Ці пам’ятки включать курган в селі Радошин, місця битв біля П’ятиднів та Рудки-Козинської, пам’ятник у селі Городно Любомльського району, хрест полеглим 1812 р. на кладовищі в селі Пульмо, пам’ятна стела, що була на подвір’ї родини Нарушевичів, а нині — в експозиції Волинського краєзнавчого музею.
На Волині відбулися бої між російськими та французькими військами (які репрезентували союзники Наполеона — австрійці та поляки) біля Любомля, Кримного-Вижви, Чарукова-Несвіча, Маркович-Павлович-Локач, Турійська, Ставків.
На конференції виступили і працівники ДП «Волинські старожитності». Олексій Златогорський розповів про пам’ятник 1812 року у експозиції Волинського краєзнавчого музею, а Віктор Баюк про знахідку іконки-складня Смоленської Божої Матері 1812 року під час дослідження у селі Рованці. Знахідки волинських археологів з Шацького городища, пов’язані із подіями 1812 року, згадав у своєму виступі директор Любомльського музею Олександр Остапюк. Варто наголосити, що конференція, єдина в Україні присвячена 200-річчю війни 1812 року. Ознайомитись з матеріалами конференції можна у збірнику, що вийшов друком у видавництві ДП «Волинські старожитності».

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
15.05.2012

 


Пройшли Любартівські читання-2012

На базі історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» відбулись чергові «Любартовські читання» – наукова конференція, що традиційно збирає науковців з багатьох регіонів держави. У старовинному залі заповідника з доповідями виступали історики, архітектори, фахівці музейних та пам’яткоохоронних галузей. За доброю традицією в роботі конференції приймали участь співробітники ДП «Волинські старожитності», що представили різні напрямки археологічних досліджень. Зокрема, у виступі наукового співробітника Віктора Баюка проаналізовано знахідки зі споруди-митниці у селі Крупа біля Луцька. До початку конференції видано збірник її матеріалів, в якому окрім статті В.Баюка опубліковано статтю О.Златогорського  про наукову реконструкцію зрубного житла давньоруського часу з села Богушівка, що представлена зараз в експозиції Волинського краєзнавчого музею та статтю В.Ткача про чергові результати археологічних досліджень на території урочища Гнідавська Гірка.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
3.04.2012


Нова адреса «Раю»

Учора в Старій Вижівці відбулася ХL Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція, присвячена 20-й річниці Незалежності України, 45-й річниці утворення Старовижівського району, 500-й річниці першої згадки с. Паридуби, 490-й річниці першої згадки с. Чевель, 480-й річниці першої згадки с.Буцин та 140-й річниці церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Чевель. Збірник матеріалів конференції був виданий ще до її початку і тому всі учасники могли ознайомитися зі статтями.
Участь в конференції взяли і працівники ДП «Волинські старожитності». Олексій Златогорський розповів про пам’яткоохоронну діяльність підприємства на території області у 2009—2010 роках. Він відзначив, що за цей період працювало до двадцяти археологічних експедицій, найбільші з них у Шацьку, Володимирі-Волинському, Луцьку. На території Старовижівського району працювала експедиція під керівництвом Сергія Демедюка, що провела дослідження у селі Яревище, Старій Вижівці, Брідках.
У виступі наукового співробітника Сергія Демедюка було конкретизовано, що дослідження у Брідках дозволили виявити нове багатошарове поселення ранньозалізного віку, римського часу та давньоруського періоду, на околиці Старої Вижівки по вулиці Об’їзній виявлено поселення давньоруського часу. Дослідження у Яревищах дозволяють говорити про те, що давньоруське літописне городище «Рай», яке тривалий час дослідниками локалізувалося саме у цьому населеному пункті, знаходиться швидше за все у Шацьку. Принаймні на території села Яревище давньоруського городища немає.
Варто підкреслити, що серед сорока краєзнавчих конференцій області, у Старій Вижівці це вже третя. Конференції, як свідчить досвід останніх років, є важливим джерелом до історії краю, краєзнавчої освіти і виховання молоді.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
29.03.2012


Виставка «Втрачена хронологія»: археологічні дослідження на Волині 2011 року

Протягом 2011 року археологічні експедиції ДП «Волинські старожитності» ДП «НДЦ «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України працювали в різних куточках історичної Волині. Дослідження проведені у Луцьку, Володимирі-Волинському, Шацьку, Любомлі, Світязі, Жидичині, Богушівці, Крупі, Підгайцях, Шеплі, Зимному, Колодниці Волинської області та у Пересопниці Рівненської області. Нові цікаві матеріали, що отримані під час розкопок, доповнюють історію нашого краю. Проте і під час дослідження й опісля, під час опрацювання здобутих матеріалів, виникають певні складнощі їх наукової інтерпретації.

Кожна досліджена пам’ятка має багатошаровий характер — «складається» з трьох або більше історичних періодів. Об’єкти пізніших періодів (ХІХ—ХХ ст., а у 2011 році досить часто і XVII—XVIII ст.) не лише перекривають раніші (давньоруського періоду, ранньослов’янського часу, епохи бронзи тощо), а й часто знищують їх. Це особливо помітно на ділянці дослідженій у Світязі, де споруда давньоруського часу майже повністю знищила споруду ранньослов’янського часу, у Богушівці — споруда XVI ст. знищила житло і споруду давньоруського часу тощо. У дослідника виникає своєрідне відчуття «втраченої хронології» в одному розкопі чи навіть в одному археологічному об’єкті. Реконструювати минуле та провести наукову інтерпретацію знахідок дозволяє музейна експозиція — як цілісний образ конкретного дослідження, пам’ятки, об’єкта.

На виставці показано матеріали, що увійшли до рейтингу «Топ-5 волинської археології 2011 року»: дослідження у Володимирі-Волинському, Крупі, Шацьку, Богушівці, Пересопниці, а також дослідження у Шеплі, Городищі, Луцьку, на Шацькому поозер’ї. Особлива увага приділена реконструкції давньоруського житла кінця ХІ — початку ХІІ ст. з Богушівки, що знищене під час будівництва господарської споруди у XVI ст.

Музейна експозиція дозволяє розставити всі крапки над «і» та «повернути втрачену хронологію на місце». В експозиції поступово розкрито хронологічні «пласти» епохи бронзи, ранньозалізного віку, римського часу, ранньослов’янського періоду, давньоруського часу та XVI—XVII ст. В рамках виставки відбудеться круглий стіл «Археологія Заходу України» та презентація наукового збірника «Волино-подільські археологічні студії».

Відкриття виставки 24 лютого о 12.00 у приміщенні Волинського краєзнавчого музею.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
28.02.2012


Археологічні скарби виставили у Волинському краєзнавчому музеї

У краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Втрачена хронологія: археологічні дослідження 2011 року». Там представлено матеріали з розкопок ДП «Волинські старожитності» у Луцьку, Володимирі-Волинському, Шацьку, Любомлі, Світязі, Жидичині, Богушівці, Крупі, Підгайцях, Шеплі, Зимному, Колодниці Волинської області та у Пересопниці Рівненської області. Відвідувачі мають змогу побачити унікальні знахідки волинських археологів: торговельний медальйон з Крупи, давньоруські вироби з Шацька, медальйони польських поліцаїв з поховання у Володимирі-Волинському та інші.

Увагу привертає і реконструйоване житло давніх слов’ян із розкопок у Богушівці. Хоча воно і було зруйноване пізнішою будівлею, але археологам вдалося його реконструювати. Тепер можна побачити нехитрий побут наших далеких пращурів: піч, на якій слов’янки сушили зерно, миска та горщик.

Іще одна експозиція присвячена власне людям, які працюють на ниві археології. На фотокартках зафіксовано робочі моменти з розкопок: розчищення знахідок, закладання розвідкових траншей. Усього на виставці представлено більше 120 артефактів.

Участь у відкритті взяли заступник начальника управління культури і туризму Валерій Дмитрук, директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, проректор ВНУ імені Лесі Українки, доктор історичних наук Світлана Гаврилюк, директор Рівненського краєзнавчого музею Олександр Булига.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
28.02.2012


Нова книжка про археологію Волині

У видавництві ДП «Волинські старожитності» вийшов навчальний посібник Михайла Кучинка, Зоряни Кучинко та Олексія Златогорського «Історія культури Волині давнього та середньовічного часу». Книжка є першою спробою подати в науково-популярній формі відомості про розвиток матеріальної та духовної культури населення Волині впродовж тисячоліть. На базі пам'яток археології автори розглянули питання господарської діяльності, суспільного ладу, характеру взаємозв'язків давніх племен краю, їх етнокультурної належності. Нове видання стане в пригоді школярам, краєзнавцям та всім шанувальникам давнини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

18.02.2013


Відкрито археологічну виставку в Дубенському замку

Виставка "Матеріальна культура давнього населення Дубенщини" відтепер відкрита на постійнодіючій експозиції в замку князів Острозьких. На ній представлені знаряддя праці та різноманітні предмети людського ужитку починаючи від найдавніших часів і до утворення руської держави. Експозиція має назву «Нетлінна пам’ять віків» і по суті є реорганізованою частиною колишнього краєзнавчого музею. Вона поєднує в собі компактність і повноту висвітлення доісторичного минулого краю. В ній відображені всі періоди розвитку древніх людських культур на Дубенщині. Помітне місце тут займають модель-реконструкція гробниці кулястих амфор з села Івання (біля 2580 року до н. е.), парадна бойова сокира та браслет з курганних поховань в селі Івання (1600—1400 роки до н. е.), колекція кам’яних свердлених сокир та поховальні інвентарі культур шнурової кераміки з сіл Волиця, Привільне, Липа, Мокре (остання чверть ІІІ — перша половина ІІ тис. до н. е.), колекція пізньотрипільських сокир (кінець IV — початок ІІІ тис. до н. е.), амфора ранньозалізного віку VII—VI ст. до н. е. з-під Острога, поховальні інвентарі та трупоспалення в урні з гепідського могильника ІІІ—IV ст. з селі Дитиничі, рештки скелету мамонтів та багато інших цікавих експонатів. Автор концепції виставки — науковий працівник заповідника Юрій Пшеничний.


На Волині побільшало археологічних пам’яток

Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації на виконання п. 2. ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» внесло до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини Волинської області пам’ятку археології — залишки історичного містечка XVII — початку ХХ ст. у селі Вишнівка Гущанської сільської ради Любомльського району. Нагадаємо, що на території пам’ятки минулого року працювала експедиція ДП «Волинські старожитності». Нині пам’ятку самовільно розорюють, а з іншого боку нищать так звані чорні археологи.
Минулого року до Переліку щойно виявлених пам’яток також було включено 431 пам’ятку археології на території Луцького району та міста Луцька, 110 — у Володимир-Волинському районі, 199 — у Рожищенському районі, 17 — у Горохівському районі, 42 — в Іваничівському районі, 16 — в Камінь-Каширському районі, 73 — в Ківерцівському районі, 19 — в Ковельському районі, 53 — в Локачинському районі, 33 — в Любешівському районі, 35 — в Любомльському районі, 22 — в Маневицькому районі, 12 — в Ратнівському районі, 30 — в Старовижівському районі, 31 — у Турійському районі, 15 — у Шацькому районі. Таким чином минулого року на Волині зафіксовано 1138 пам’ятку археології. Багато з них давно відомі в науці, але не мали статусу пам’ятки.
Перелік пам’яток можна побачити у каталозі файлів сайту

http://vf-ndc-oasu.ucoz.ru/load/z_istoriji_arkheologiji_volini/perelik_novovijavlenikh_ob_39_ektiv_arkheologichnoji_spadshhini_volinskoji_oblasti_2010_2011/21-1-0-75

Відповідно до чинного законодавства нововиявлені пам’ятки як і пам’ятки Державного реєстру перебувають під охороною держави і на них заборонено проводити господарські роботи, будівництво чи (тим більше!!!) пошукові дослідження без Відкритого листа. Ми будемо слідкувати за дотриманням законів щодо збереження археологічним пам’яток і проводити постійний моніторинг пам’яток спільно з управлінням культури Волинської облдержадміністрації, представниками місцевого самоврядування та органами міліції.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
17.01.2012


ТОП-5 волинської археології 2011 року

Рік, що минув, приніс волинським археологам чимало знахідок та відкриттів. Кожне з них — це нова цеглина у реконструкцію нашого минулого. Кожні розкопки потребували ретельності та скрупульозності. А ще ж науковий аналіз, описи, звіти. До висновків, що матимуть вагу в науці, доводиться йти роками. Та все ж годі заперечити, що іноді одна знахідка ставить під сумнів попередні багаторічні напрацювання, а один розкоп може перевернути з ніг на голову усі наукові дослідження минулого. Відтак волинські археологи виокремили найзначніші знахідки та відкриття 2011 року.

П’яте місце. Давньоруська булава з Пересопниці
Цю знахідку археологи вихопили буквально з-під ковша екскаватора, коли наглядали за роботою техніки у стародавній Пересопниці. Це був невеликий уламок давньоруської булави XII-XIII століть, тип якої найчастіше зустрічається у північно-східній Русі. Вона була виготовлена із бронзи і скоріше за все належала якомусь князеві або воєводі, а не рядовому боярину. Булава пустотіла, не залита всередині свинцем, тобто дуже легка. Тому її могли використовувати тільки як парадно-представницьку. Краєзнавці припустили, що булава могла належати засновнику Москви Юрію Долгорукому або його сину Андрієві Боголюбському, які бували на Волині. І хоча це малоймовірно, але не применшує значення знахідки.

Четверте місце. Торгові пломби з Богушівки
Знахідки з багатошарового поселення на березі Стиру в селі Богушівка Луцького району зайняли четверте місце. В ході перших в історії розкопок у цьому селі виявлено три торгові пломби. На одній на аверсі зображено герб німецького міста Цвіккау та напис «Імперське місто Цвіккау», на реверсі — геральдичний щит з трьома горизонтальними лініями. Пломбу датують кінцем XIV — початком XVII століття. Дві інші торгові пломби двосторонні. Це так звані суконні пломби міста Гданськ кінця XVI століття. Знахідка пломб розширила для науковців обрії волинської торгівлі тих часів.

Третє місце. Житло поморсько-кльошової культури з Шацька
Залишки житла поморсько-кльошової культури — для нефахівця звучить малозрозуміло і прозаїчно. Проте науковці віднесли цю знахідку на третє місце за значимістю. В шацькому урочищі Сад відкрито заглиблену в материк частину житла. Біля західної стінки було виявлено скупчення фрагментів посуду: горщики (так звані кльоші), диски-покришки, а також цілий чорнолощений черпак. До житла примикала яма діаметром два метри, в якій знаходилось вогнище оточене високими стінками, викладеними з каменю, а поряд знаходилась мілкіша ямка діаметром 0,8 м. Саме завдяки добре збереженому вогнищу в заглибленій ямі, цей об’єкт можна вважати унікальним. Наразі це єдине житло південно-східного ареалу поморської культури, яке настільки добре збереглося.

Друге місце. Медальйон з Крупи
Розкопки митниці на околиці села Крупа Луцького району дали просто неймовірну знахідку: медальйон кінця XVI століття, виготовлений зі свинцю і позолочений (до речі, вчені й досі не відновили технологію нанесення золота на свинець). Медальйон слугував знаком на право вести торгівлю. Він має вушко, щоб його можна було носити на шиї. Крім того власник проколов медальйон, аби пришити до одягу. Це зайвий раз підкреслює важливість цього предмета для купця, який настільки боявся його загубити, що аж пришив. Аналоги медальйона науці поки не відомі.

 

Перше місце. Відкриття масового поховання у Володимирі-Волинському
На стародавньому городищі у Володимирі-Волинському волинські археологи знайшли не лише фундаменти замку польського короля Казимира. Цього року спільно з польськими колегами тут відкрили масове поховання 367 людей, серед яких були жінки й діти. Масові розстріли проводили енкаведисти напередодні війни. Розвідкові шурфи показали, що виявлені людські кістяки далеко не останні, а тому число жертв значно більше. Усі останки загиблих були перепоховані на кладовищі у Володимирі-Волинському.

 

 

 

 

 

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
29.12.2011

 


Сторінка 25 з 29

Пошук

Контакти

spilka.arch.ukraine@gmail.com
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Архів випусків журналу «Археологія» (з 2008 р.)
На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Германо-слов'янська археологічна експедиція ХНУ ім В.Н. Каразіна
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Blue Shield
Робота для охорони культурної спадщини у світі з координації підготовки і реагування на надзвичайні ситуації (сайт англійською мовою).

Сайт "Историческая библиотека"
Великий обсяг літератури з археології в html-форматі.

Stratum plus
Архів журналу "Stratum plus".

"Библиотека истории"
Велика кількість історичної літератури.

Ви знаходитесь тут: Головна