Cпілка археологів України

  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Заява Всеукраїнського громадського об’єднання «Спілка археологів України» щодо відбудови Десятинної церкви

Церква Богородиці Десятинна — унікальна пам’ятка архітектури, археології, історії, мистецтва, яка була побудована князем Володимиром Святим і освячена у травні 996 р. З нею пов’язані важливі, іноді і трагічні, сторінки вітчизняної історії — запровадження християнства на Русі, розквіту Києва як столиці Давньоруської держави та його знищення під час монголо-татарської навали у грудні 1240 р., відродження православної віри в першій половині ХVІІ ст. за часів митрополита Петра Могили, руйнації церков в 30-х рр. ХХ ст. за радянської влади.
Десятинну церкву було збудовано у самому центрі середньовічного Києва, на території Cтарокиївської гори, яка сама є всесвітньо відомою пам’яткою. ЇЇ унікальний шар містить пам’ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньослов’янського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні, братська могила захисників Києва 1240 р. Це ключове місце для вирішення складного і завжди актуального питання про походження Києва. Її територія є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965).
Зараз вирішується майбутнє як автентичних залишків самої Десятинної церкви, так і археологічної пам’ятки національного значення на Старокиївській горі. Незважаючи на пряму заборону українського і міжнародного законодавств здійснювати будь-яке будівництво на території пам’яток, переважна більшість запропонованих на щойно завершеному офіційному конкурсі концепцій з музеєфікації Десятинної церкви передбачає спорудження на місці унікальної пам’ятки нової культової споруди однієї з чисельних конфесій, зареєстрованих в Україні.
Відтворення точного плану церкви є дискусійним. Найавторитетніші вчені (К. Конант, М. Брунов, Ю. Асєєв, М. Холостенко, Г. Логвин тощо) створили півтора десятки варіантів її реконструкцій.
Так зване відтворення Десятинної церкви є прямим порушенням норм світового пам’яткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії з консервації й реставрації пам’ятко та визначних місць (Венеція, 1964 р.), Хартії з охорони та використання археологічної спадщини (Лозанна, 1990 р.), Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини (Валетта, 1992 р.), Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини, що підписані та ратифіковані Україною. Їх положення вимагають збереження автентичних пам’яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій у первинних нормах) цих пам’яток.
Масштабне будівництво із залізобетонними палями, інженерними мережами неминуче призведе до значних культурно-історичних втрат. Суттєва загроза є для найстарішого дерева Києва – липи, вік якої становить декілька століть.
Незмінними залишаються також категоричні застереження архітекторів про невідповідність відбудови масштабної споруди Десятинної церкви сучасній містобудівній ситуації. Вона буде різко дисонувати з яскравою бароковою пам’яткою — Андріївською церквою ХVІІІ ст. Стане необхідним перепланування всього початку Володимирської вулиці.
Звертаємось до відповідальних осіб, які будуть приймати рішення про майбутнє пам’ятки — дослухайтесь до думки професіоналів і дійте в рамках закону, і це буде найголовнішою засадою у справі музеєфікації Десятинної церкви.

Правління
19.05.2011



Манько В.О. Людожерські пропозиції від опозиції.

Заблокуйте Раду негайно! Нехай вона не працює зовсім. Так буде дешевше. Дуже спритні депутати поставили собі за мету залізти у всі сфери нашого життя. Іноді діапазон інтересів депутатів просто вражає: і мови їх цікавлять, і гомосексуалізм, і референдуми, і монополії, і вибори мерів. Не вистачає тільки зацікавленості у подорожах на Марс. І це дуже велика біда. Займалися б Марсом та іншим космосом, не вистачало б наснаги на вирішення проблем археології. А тут четверо депутатів знайшли вільний час, щоб написати Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів». І це справжня катастрофа.

Яке місце у житті нашої країни займає археологія? Та ніяке. На всю Україну налічується аж 300 осіб, які займаються цією наукою. Це абсолютно непомітні люди, які цураються суспільного життя, займаються проблемами, які далекі від широких народних мас, не мають для пересічного громадянина ніякого значення. І що ж зацікавило депутатів у проблематиці, у якій вони нічого не розуміють? Невже вони згадали про проблеми невеличкої групи вчених? Звичайно, що ніяких подібних завдань депутати не ставили. Їх хвилювала не археологія, а те, що коїться навколо: торгівля археологічними артефактами.


Руйнування культурного шару при будівництві в м. Самбір

Кілька днів тому нам надійшов лист від мешканців м. Самбір про руйнування культурного шару при будівництві. Нижче подаємо текст листа і сподіваємося на відповідну реакцію державних установ.

В місті Самборі знищуються культурний шар історії. На місці старої пожежної частини підприємець Мандюк планує звести нову будову. Виривається великий котлован під гаражі. Те, що натрапили на археологічні знахідки, йому байдуже. Видумавши легенду я за 3 хв. встиг відчистити фрагменти горщиків і сфотографувати, мене одразу вигнали. Вночі заліз і в темноті по пам’яті кілька штук знайшов. Поряд стоїть його новобудова, під нею він знищив унікальні винні пивниці. Чому б не дати археологам кілька днів попрацювати. Інакше як варваром його не назвеш. Це унікальна можливість подивитись в минуле, думаю за 2 дня ця можливість втратиться назавжди!

30.03.2011


ЯК НАМ ВРЯТУВАТИ ЛЬВІВ?

Львів... Неперевершена архітектурна перлина України. Місто, яке можна вважати одним з чудес України, архітектурні шедеври якого знаходиться в одному ряду з шедеврами Праги, Кракова, Кельна, Каркассона... Площа Ринок, міський арсенал, Порохова вежа, вірменська церква, чорна кам’яниця, каплиця Боймів і ще десятки унікальних архітектурних пам’яток, зосереджених в одному місті. Львів — це підручник архітектури, це сама історія України, відтворена у камені. Місто, яке залишено нам у спадок нашими пращурами, людьми багатьох культур, що тут мешкали. Місто, яке ми повинні зберегти нащадкам.
Ще з дитинства мені пощастило ходити цими бруківками, вулицями, тримаючи в руці довідники, історичні книги. Потім до нас повернулись «Історичні проходи по Львові» Івана Крип’якевича. Разом із цим закоханим у Львів ученим я осягав його історію і долучався до його аристократичної краси. Кожна маленька вуличка, кожний сквер є закінченим архітектурним шедевром. Над зовнішнім виглядом Львова працювало сотні років десятки архітекторів, художників, будівельників. Цим містом захоплювались великі письменники, музиканти, вчені. Це місто надихало їх на створення нових шедеврів.
Величезне культурне надбання міста. Картинна галерея, унікальний історичний музей, його філії: музеї зброї, меблів, природничий музей, етнографічний музей , музей-аптека, численні собори, церкви, костели XIII—XVIII ст. створють неповторний колорит. А такі парки Львова як Стрийський, Залізні Води, Погулянка назавжди залишаються у пам’яті тих, хто хоч раз проходив по їх алеях. Мабуть, саме камені Львова, його музеї значною мірою сприяли вибору мого життєвого шляху, виховали мої мистецькі смаки і уподобання.
І за Австро-угорщини, і за Польщі, і за Радянського Союзу влада міста намагалася зберегти його історичне обличчя. Чорний колір башти Корнякта був обов’язковим елементом краєвиду міста з оглядового майданчика Високого замку, так само як і крилатий венеціанський лев на фронтоні будинку на площі Ринок, як вишукана дзвінниця костелу Кларісок на початку Глинянського шляху. Треба визнати, що фасади будівель на площі Ринок пофарбовано в усі кольори веселки. Та чи було так у XVI столітті? Башта Корнякта стоїть біла-біленька. Але ж відомо, що білі стіни навмисно фарбували спеціальним розчином, щоб мури набули чорного чи темнокоричневого кольору.
Мабуть не варто було все це писати. Речі ці відомі і добре описані фахівцями архітекторами, краєзнавцями, істориками. Але те, що коїться із цим містом останні роки, змусило взятися на перо. Львів завжди виглядав таким собі трохи збіднілим аристократом, у якого не вистачає коштів на те, щоб підтримувати свій колишній блиск. Але те, що спостерігається зараз, викликає не просто сум, а обурення, місто руйнується, ми його втрачаємо. Історичний центр Львова, пам’ятка, що є об’єктом ЮНЕСКО, просто розвалюється на очах. Кожного року приїжджаючи до Львова, я з жахом спостерігаю, як на будинках з’являються все нові пошкодження, відвалюється тинька, замість каріатид та атлантів попід балконами стирчать залізні рейки.

Фото 1. Подвір’я башти Корнякта
Фото 2. Вул. Вірменська, 30

На подвір’ї над брамою, де знаходиться каплиця Трьох Святителів, ще три роки тому на моїх очах впав пласт тиньки (метра півтора довжиною) ледь не вбивши молодика, що проходив попід брамою. У цьому році ця стіна вже в трьох місцях позбавлена штукатурки (фото 1). І це подвір’я постійно відвідують туристи з різних країн, які йдуть до каплиці! На вулиці Вірменській поруч із свіжопофарбованими будівлями, світять цеглою як ребрами, будинки із фронтонами, що обвалилися (буд. № 30) (фото 2, 3). Гроші на реставрацію статуї діви Марії знайшлися, а ось зробити свіжу тиньку біля неї — ні (фото 4). На вулиці Короленка з-під шару фарби виглядають ще польські написи (буд. № 11) (фото 5).

Фото 3. Вул. Вірменська, 30
Фото 4. Вул. Вірменська, 13

Може є сенс їх відреставрувати як часточку польського Львова. На тій же вулиці балкони у будинку № 15 у жахливому стані (фото 6). Біля Соборної площі по вулиці І. Франка, 2 на фронтоні будинку жиноча статуя ше сяк так збереглася, а ось чоловіча скульптура вже перетворилася на невідомо що (фото 7). Трохи далі по вулиці Івана Франка (буд. № 28) у ніші будинку стоїть скульптура Адама Міцкевича з книжкою віршів у руці. Але балкон над ним у жахливому стані (фото 8). З чотирьох балок лише одна має первинний вигляд. Замість двох стирчать лише рейки, третя напівзруйнована.

Фото 5. Вул. Короленка, 11
Фото 6. Вул. Короленка, 15

А що сталося із львівськими тротуарами! Ще у центрі, в історичній частині міста вони якось існують. А на решті вулиць? Різнокаліберна плитка, пошматована в результаті багаторазових прокладань різноманітних підземних комунікацій покладена так, що треба постійно дивитися собі під ноги, щоб не потрапити у яму, на камінь.

Фото 7. Вул. Франка, 2
Фото 8. Вул. Франка, 28

Я пройшов лише по трьох вулицях Львова: Івана Франка, Городоцькій та Пекарській. Архітектурне оздоблення кожного будинку є неповторним. Але у якому воно стані! На дахах ростуть дерева (вул. Франка, 83) (фото 9), палаци польських магнатів (вул. Пекарська, буд. 19) (фото 10), будівлі у стилі ампір, неповторний львівський модерн руйнуються на очах (вул. Городоцька, 87; 117; Франка, 83) (фото 9, 11, 14, 15). А ставок у Стрийському парку перетворився на смердючу калюжу, до якої не ризикують заходити навіть лебеді (фото 12). Дивлюся на безногу дитину та безрукого Мефістофеля на будинку по вулиці Городоцькій, 117 і бачу у них всю нашу культуру, яка жебракує попід стінами владних офісів. І це у місті, яке отримує допомогу від ЮНЕСКО? Та на що йдуть ці гроші?

Фото 9. Вул. Франка, 83
Фото 10. Вул. Пекарська, 19
Фото 11. Вул. Городоцька, 87
Фото 12. Ставок у Стрийському парку
Фото 13. Вул. Городоцька, 68
Фото 14. Вул. Городоцька, 117

Фото 15. Вул. Городоцька, 117

За межами кордонів історичної частини міста будівлі того ж таки XVII—XVIII ст. просто позбавлені штукатурки. На вулиці Просвіти, 1/2 у будинку, який належить монастирю, під сучасні вікна у стіні пробиті отвори (фото 16). Ця картина і розчаровує, і обурює, і дивує! Місто Лева завжди славилось висококваліфікованими реставраторами. То де ж вони поділися, що роблять, за які кошти існують? !
За десяток кроків від площі Ринок на вулиці Федорова ідуть розкопки. Археологи ретельно досліджують дерев’яний Львів XIII—XIV ст. У розкопі стоїть вода — і дощова, і ґрунтова (фото 17). Питаю, чому ведуться роботи. Відповідають, що розкопки рятівні. На цьому місці будуватимуть готель до Евро-2012.

Фото 16. Вул. Просвіти, 1/2
Фото 17. Вул. Федорова, 20—28
Фото 18. Вул. Федорова, 30

— Як? У центрі міста, у заповідній зоні? А що станеться із виявленими спорудами?
— Мають законсервувати. І зробити експозицію.
Але ж для того, щоб зберегти якийсь клаптик, треба зруйнувати все інше? Як це можливо? Стіна сусіднього будинку вивалилася прямо у розкоп (фото 18). Значна частина роботи археологів зіпсована. Я дивлюся на бридкий малюнок на напівзруйнованій стіні і мені здається, що саме ця потвора руйнує давнє місто. Ось так невдовзі і весь стародавній Львів буде купою сміття та цегли. А на його місці постануть офіси з скла та бетону, як це сталося на площі Міцкевича. І стоїть тепер великий польський поет не на тлі будинку у стилі ампір, а на тлі заможного потворного банку. Мені можуть зауважити, що Ейфелева вежа теж не відразу всім сподобалась. Але, мені здається, що цим будівлям дуже далеко до неї. До того ж руйнується архітектурний ансамбль старого вишуканого міста.
Невже культурна деградація та комерціалізація суспільного життя зруйнує наш Львів, який вистояв і облоги, і війни, і бомбардування? На жаль, треба констатувати, що перед шаленими прибутками всі моральні норми відступають. Дивлячись на те, що робиться зі Львовом, боляче усвідомлюєш, наскільки тонким є культурний шар у нашій країні, наскільки він є беззахисним перед надприбутками.
До Львова завжди з великою цікавістю відносились кінематографісти. Невже ми допустимо, що це місто може перестати приваблювати їх, туристів.
Місто Львів є багатонаціональним та багатоконфесійним. Так склалося історично. Львів — надбання всіх громадян України. І всі громадяни України, всі, кому не байдужа доля України, мають сказати своє слово на захист Львова.

Канд. іст. наук С.Ж. Пустовалов


ЛУЦЬКІ ЧИНОВНИКИ БЕРУТЬСЯ «ВЧИТИ» НАУКОВЦІВ

Нещодавно ДП «Волинські старожитності» отримало цікавий лист від Луцької міської ради. Коротка передісторія. ДП «Волинські старожитності» проводило експертизу земельної ділянки по вулиці Героїв УПА в Луцьку. Замовнику було надано усі необхідні документи. Проте у звіті вкралася технічна помилка щодо глибини шурфу: замість 0,8 метра стало 0,08 метра. Зрозуміло, що шурф був закладений не на 8 сантиметрів. Та й на фотокартці, доданій до звіту, зрозуміло, що йдеться про 80 сантиметрів.
Ця опечатка і стала причиною листа. Ось що у ньому йдеться: «У наданому Вами додатку до висновку… вказується: «стратиграфія показала, що верхній шар потужністю 0,0—,0,08  — чорнозем, що лежав на материковій глині. На глибині 0,3—0,8 м (тобто в материковій глині) було виявлено кераміку періоду Київської Русі (ХІ—ХІІ ст.)». Оскільки нам невідомі аналоги такої стратиграфії у вітчизняній та зарубіжній археології (виявлення 16 фрагментів кераміки ХІ—ХІІ ст. в материковій глині), тому просимо надати роз’яснення такого трактування та провести повторне шурфування місцевості в присутності працівників органу охорони культурної спадщини Луцької міської ради».

До підготовки листа причетні Юрій Мазурик та Сергій Годлевський. Дуже прикро, що луцький міський голова Микола Ярославович Романюк назбирав довкола себе подібних «прохвесіоналів». Мазурику довічно заборонено проводити археологічні дослідження на території України (це ж як треба «досліджувати», щоб отримати такий припис від Національної Академії наук України!). Сергій Годлевський проводив ексгумаційні дослідження в Луцьку, у результаті яких знищено культурний шар Старого міста, але нічого не знайдено. У його так званому Звіті зазначено, що розстріляних у Луцькій тюрмі 1941 року «мабуть вивезли у невідомому напрямку». І ці «спеціалісти» беруться вказувати, що і як робити! Великим знавцям вітчизняної та зарубіжної археології у міській раді варто подивитися звіти дослідників 1930-х років, нашу інформацію про дослідження на Вишкові у 2010 році та принаймні знати про так званий «вишківський» тип кераміки стжижовської культури.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.01.2011


Про кам’яного діда

Дурак, он же памятник, кто ж его посадит!
(из х/ф «Джентльмен
ы удачи»)

Мабуть не знайдеш серед українських археологів когось, хто не знав би робіт нашого народного «академіка» академії оригінальних наук Ю.А. Шилова. Він і провидець, і шаман, і рятівник української нації, а то вже не української, а арійської, а там, ба! — вже не арійської, а семітської. Такий собі людолюб і правдоборець — хто гроші заплатить — того і рятує.
Особливо він популярний на нашій славній Полтавщині. Мабуть кращого об’єкту для поклоніння там не знайшлося, але таке враження, що Полтавщина скоро почне йому молитися — вже і меморіальний музей там добродія Шилова є, і експонати там відповідні — штормовка з власного шилова плеча та рейка розмічена під метр, проте на 10 см коротша (як виявилось при перемірюванні). І навіть є пам’ятник Шилову, і не просто пам’ятник — ідол. Справжній «кам’яний дід», хіба що без специфічних ознак скіфської баби. Відкрили його у 2005 р. на кошти Полтавського гірничозбагачувального комбінату при незначній спонсорській допомозі нашої діаспори.
Іноді виникає враження, що наша країна така багата, що гроші нам просто подіти нема куди, ну от хіба що запхнути в камінь — буде кам’яний дід. А навколо — Арата...

Е.А. Кравченко
10.01.2011


Про таврів, трупик зайця і «Іскателей» пригод (з приводу одного «епічного» твору)

У 2010 році на цілком шановному каналі «Культура» Російського телебачення вийшов науково-популярний фільм під назвою «Іскателі». Основна проблема, поставлена авторами, торкається наших знань і уявлень про зниклий народ, що проживав у Криму за ранньої залізної доби, відомий за античними писемними джерелами як «таври».
Автори фільму залучили, як ми бачимо на його початку, до висвітлення поставленої проблеми цілий ряд дослідників-археологів, без врахування думки яких такий жанр як науково-популярне кіно перетворюється у епічно-фантасмагоричні оповідки, або просто байки.
Однак відмітимо, що головною умовою будь-якого завдання, пов’язаного з науковими дослідженнями, чи то створення наукової роботи або ж адоптація її до широкого кола читачів (у чому і полягає основне завдання науково-популярних робіт) це вірно окреслене коло джерел, слідування основним методичним підходам під час їх аналізу і, відповідно, коректно поставлене питання, на яке і має відповісти така робота.
Нажаль вже на другій хвилині фільму я із сумом констатувала повну відсутність спеціальної освітньої підготовки у авторів фільму. Некоректно сформульоване завдання — пошуки храму Діви / — таврської богині/ на святилищі Гурзуфське Сідло, виглядає як результат байки Крилова «Лебідь, рак та щука». Поясню — чому. Храм Діви, а точніше Партенос або Артеміди Таврополос і його пошуки — окреме завдання, яке не варто пов’язувати з археологічними культурами варварів Криму, а саме, кизил-кобинською, назва якої, між іншим, так і не пролунала у авторському викладі. Не буду пояснювати чому, просто пошлюся на літературу [1]. Висловлена авторами фільму точка зору (вони, тобто автори, цього, звичайно ж, знати не могли) побутувала у Російській науці у першій половині ХІХ століття завдяки декільком строчкам із поезії А. Пушкіна. З того часу наука все-таки дещо просунулась уперед (sic!).
З приводу богині — відсилаю до Івана Івановича Толстого. Почитайте. З приводу таврської — треба розділяти поняття писемне джерело і артефакт — археологічне джерело. Не завжди написане давніми авторами, що жили на берегу Егеїди, відповідає реаліям археологічних пошуків на березі Понта. Панове, почитайте Фукідіда, він громив логографів, до яких відноситься і Геродот, нещадніше за сучасних вчених, аж він був їх сучасником! І трете у байковій трійці — Гурзуфське Сідло. Коли у фільмі приводяться уривки із інтерв’ю з канд. іст. наук Наталею Новіченковою, яка чітко означила нечисельність знахідок предметів кизил-кобинської культури на святилищі, акцент режисера робиться все ж таки на святилище таврів. І режисеру, мабуть, однаково, якому народу воно належить.
Таким чином, у поставленому завданні не міститься нічого, що надає сучасна наука для відповіді на питання про зниклий народ, відомий за античними джерелами як «таври».
А далі наш науково-популярний шедевр перетворюється у типову епічно-фантастичну тисяча двадцяту оповідку у стилі Фоменка. Повідомлення про: Крим, як колиску людських цивілізацій, світову унікальність колекції зброї з Ялтинського музею, про срібні статуетки, як невід’ємний атрибут жертвоприношень, зображення богині Діви на Херсонеській монеті, мабуть також за задумкою унікальному (кожен студент знає, що на більшості херсонеських монет зображена Партенос) коментувати не буду. Особливо вражає знання авторів фільму античних писемних джерел. Окрім геродотових «Історій» таври згадуються у щонайменш десяти авторів. Але навіть Геродота було прочитано неуважно. У IV книзі «Історій» він вказував, що таври заселяють гористу країну від міста Керкінітіда (суч. Євпаторія) до Скелястого (Керченського) півострова [Herod., IV, 99]. А яке чудове трактування Геродота! Схоже на стиль Бонч-Бруєвича. Між іншим, він (Геродот, а не Бонч-Бруєвич) жив у V, а не у ІІІ ст. до н.е. Ще оригінальнішим є свідоцтво Овідія, якщо врахувати, що народ таврів зійшов з історичної арени у середині — кінці IV ст. до н. е.
Що таке транспортна система таврів, для мене особисто лишилося загадкою. Але у повне зачарування я прийшла, коли автори фільму спробували висвітлити релігійні уявлення таврів.
Велику зацікавленість являє спелеологічна частина оповіді: археологічне визначення етнічної належності кістяка і його залізне! Датування — час таврів, — сльози нагортаються від такого новаторського підходу. Аж основні постулати археології проголошують — джерело можливо проаналізувати за умови чіткої фіксації місця знахідки і визначенні часу її побутування і відкладення у шар. Далеко ж ми підемо з такою фіксацією і визначенням. Ні одна з пам’яток кизил-кобинської культури у фільмі не названа правильно, так само помилково вказано їх географічне розташування. Але це дійсно на краще. Не хочеться, аби юрби шукачів кинулися до і так вже пограбованих у давнину могильників у пошуках міфічного золота.
Чимало «нового» я узнала про культуру давнього народу від спелеолога — і про «шаманів», і про «поховальний» чорнолискований посуд, але особливо мене вразила родзинка його оповіді — «про трупик зайця». Шановне панство! Яке ж лихо Вас спіткало, що Ви це, не знаю як назвати, дали у ефір центрального телеканалу!
Лікбез з посуду: у археологічних культурах чорнолискований посуд з’являється ще у неоліті і існує аж до сучасного етнографічного. Посуд, виготовлений спеціально як поховальний супровід дійсно існує, але чорне лискування не є обов’язковим його атрибутом. Чорнолискований — це парадний посуд, що виготовлявся із застосуванням методу відновлювального випалу і попереднього лискування поверхні по ангобу. Попіл тут ні до чого. «Шіманів» і «трупик зайця» я, з вашого дозволу, коментувати не буду. Що стосується поховань у понорах печер — це доволі розповсюджене явище.
Далі, з приводу спільного греко-таврського некрополя у Херсонесі відсилаю до праць В. М.Зубаря і А.В. Буйських [2], які чимало робіт присвятили аналізу поховального звичаю херсонеситів. Від себе можу додати, що скорчені поховання у херсонеському некрополі на Північному березі не містять специфічних кизил-кобинських рис. Ну а пасаж про об’єднання грецьких колоній у Боспорське царство — це вже елементарне незнання шкільної програми, що тільки підкреслює дилетантство творців цього телевізійного шедевра.
І останнє. Задокументований на плівці злочин вінчає усю кіношну епопею. Нехай буде відомо режисерам і продюсерам фільму, що незаконне проведення археологічних досліджень у землі чи під водою без ліцензії — Відкритого листа і дозволу Міністерства культури України на її території карається позбавленням волі від двох до восьми років (карна відповідальність за такі дії, наскільки мені відомо, є і у Російській Федерації). А відзнятий епізод припадає ще і на прибережну, відповідно, прикордонну зону. І тут я ну аж зовсім не розумію, який стосунок до таврів має горло середньовічної амфори?
Те, як переймаються автори музейними колекціями Криму на цьому фоні виглядає якось непереконливо. Археологічні колекції з розкопок пам’яток кизил-кобинської культури у дуже малій кількості зберігаються у Москві і у ще меншій у Києві (три скриньки із розкопок 50-х років минулого століття). Усі інші тисячі знахідок зберігаються як раз у кримських музеях, але повірте мені, золота там нема і бути не може. А фільм «Іскателі» закликає перш за все до пошуків неіснуючого золота у неіснуючому святилищі. Чи подумали його автори, яка кількість пам’яток археології буде знищена грабіжниками після його перегляду?
Все, про що йшлося вище, написано аж ніяк не для того, щоб довести дилетантський рівень представленого фільму. Найчастіше я таким речам уваги не приділяю. Але все-таки хотілося б, щоб журналісти, працюючи у такому непростому жанрі, як науково-популярне кіно, максимум інформації черпали у спеціалістів, які можуть пролити світло на чималу кількість відкриттів, що стали вже повсякденними подіями у науковому середовищі, тому подаються самими вченими спокійно і розсудливо, аніж ганятися за смішними історіями про поховання із трупиками зайців.

Евеліна Кравченко,
канд. іст. наук, наук. співр.
Відділу археології раннього залізного віку
Інституту археології НАН України,
начальник Інкерманської експедиції ІА НАНУ

1 Толстой И.И. Остров Белый и Таврика на Эвксинском Понте. — Пг., 1918. — 164  с.; Ростовцев М.И. Новая книга о Белом острове и Таврике  // ИАК.  — Пг., 1918. — Вып. 65. — С. 15—18; Русяева А.С., Русяева М.В. Верховная богиня античной Таврики. — К.: Шлях, 1999. — 208 с.; Зубарь В.М., Буйских А.В., Кравченко Э.А., Русяева М.В. Херсонес Таврический в третьей четверти VI — середине I вв. до н. э. — К.: Академпериодика, 2005. — 626 с.; Кравченко Е.А. Таври у писемних джерелах про Крим і Таврику // Надчорномор’я. Студії з історії та археології (з ІХ ст. до н. е. по ХІХ ст. н. е.). — К.: Інститут історії України НАНУ, 2008. — С. 99—106; Кравченко Е.А. До історії вивчення тубільного населення Криму доби раннього заліза // Боспорские исследования. — Симферополь; Керчь, 2009. — Вып. 23. — С. 133—154.

2 Зубар В.М. Скорчені поховання із некрополя Херсонеса IV ст. до н. е. // Археологія. — 1995. — № 3. — С. 137—146; Зубарь В.М. Некоторые вопросы истории тавров и Херсонеса в конце ІІ — начале І в. до н. э. // Старожитності степового Причорномор’я і Криму. — Запоріжжя: ЗДУ, 2002. — Вип. 10. — С. 197—211; Зубар В.М. Херсонес і таври: протистояння чи взаємодія? // Археологія. — 2005. — № 1. — С. 16—28; Зубарь В.М. По поводу попытки возрождения одной устаревшей исторической концепции: Херсонес и тавры // ВДИ. — 2007. — № 3. — С. 87—100; Буйських А.В. До питання про надмогильні пам’ятники некрополя Херсонеса Таврійського IV—III ст. до н. е. // Археологія. — 2005. — № 1. — С. 47—58.




На Днепропетровщине перепахивают древние курганы

Во время плановой проверки специалисты Госфининспекции Украины обнаружили под Днепропетровском многочисленные факты перепашки древних курганов. Обследование проводилось в Днепропетровском районе, кольцом охватывающим областной центр. Здесь обнаружено 402 курганы с захоронениями разных периодов, которые до сих пор не были приняты на баланс органами местной власти, пишет газета "День".

Распоряжение об оформлении охранных соглашений было выдано районной администрацией еще в декабре 2010 года, однако землепользователи не спешат. Вероятно потому, что чиновники смотрят на это сквозь пальцы. Соответственно, не обеспечена и надлежащая защиту археологических памятников, которые считаются объектами культурного наследия.

Комиссия изучила особенности проблемы на территории пяти сельсоветов и обнаружила 76 перепаханных курганов. Тем самым, по вине землепользователей, которые обрабатывают эти участки, государству нанесен ущерб на сумму почти 43 млн. гривен. По результатам проверки информация о состоянии археологических памятников направлена ​​в органы прокуратуры, сообщает пресс-служба Госфининспекции в Днепропетровской области.

"Действительно, во время проверки были установлены подобные факты, причем не только на территории одного района, - говорит директор Днепропетровского областного центра охраны историко-культурных ценностей Лидия Голубчик. - Мероприятия с целью сохранения памятников культурного наследия должны были принять органы районной власти, сельсовета и землепользователи, однако вся цепочка так и не была выстроена, поэтому курганы перепахивали. Это означало постепенное разрушение курганов, их нивелирование на местности и уничтожения захоронений в самом насыпи, хотя главное захоронения - под курганом, как правило, оставалось. Понятно, что таким образом наносится непоправимый ущерб изучению истории и культуры древних народов, некогда населявших территорию Украины ".

Перепахивание курганов особенно усилилось после распаевания земель в ходе аграрной реформы, начавшейся в конце 90-х годов. Однако, за последнее десятилетие была проведена большая работа по выявлению памятников исторического наследия.

"Если в советские времена на учете находилось около 7,5 тысячи курганов, то в ходе инвентаризации объектов культурного наследия были обнаружены еще тысячи памятников. В прошлом году такая работа была в целом завершена. Сегодня нам известно уже 13 тысяч курганов. Задача состоит лишь в том, чтобы сохранить это наследие", - отметила Л. Голубчик.

Джерело: gazeta.uaло: <a href="http://gazeta.ua/ru/articles/history/479679">Gazeta.ua</a>


Джерело: <a href="http://gazeta.ua/ru/articles/history/479679">Gazeta.ua</a>Джерело: <a href="http://gazeta.ua/ru/articles/history/479679">Gazeta.ua</a>



Видача дозволів 2013!!!

Шановні колеги!
Всі, хто зацікавлений в одержанні Дозволу на дослідження археологічної культурної спадщини у 2013, має до заявки на дозвіл надати завірену копію акту про здачу колекції знахідок за попередній рік досліджень до музею. 
Все це пов’язано з новим розпорядженням Кабінету міністрів України. За яким Дозволи на дослідження археологічної культурної спадщини у 2013 році будуть видаватися тільки після подачі в Міністерство Культури завіреної копії акту про здачу колекції знахідок за попередній рік досліджень до музею.
Через це 70 заяв на Дозволи передані з Польового комітету в 2013 році до Департаменту культурної спадщини заблоковано, саме через відсутність актів про здачу колекції знахідок до музеїв.
Тому ТЕРМІНОВО надішліть до Польового комітету вказані акти!!!


Президенту України Віктору Федоровичу Януковичу

ЗВЕРНЕННЯ

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Археологи України, краєзнавці та працівники державних органів охорони культурної спадщини щиро вдячні Вам за чітко висловлену позицію щодо необхідності охорони археологічної спадщини держави, збереження цих безцінних пам’яток історії для майбутніх поколінь.
Ця позиція, задекларована Вами під час діалогу з громадянами України у відповідь на запитання Козир І.А. (м. Кіровоград), сприймається нами як державницька, яку необхідно реалізувати через створення відповідних законодавчих та інших механізмів.
Мова йшла про вкрай згубне, для долі історичної спадщини, вилучення з чинного законодавства норм, що передбачали проведення археологічної експертизи в процесі землевідводів. Ці норми є основним діючим механізмом   у всіх Європейських країнах, з виявлення і захисту археологічних пам’яток, розташованих на земельних ділянках, що відводяться для забудови чи інших потреб.
У зв’язку з цим, вкрай неприпустимим є розгляд у комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин двох законопроектів ("Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок") реєстр. № 1208 від 08.01.2013 р. та реєстр. № 1208-1 від 22.01.2013 р.), якими через перегляд ст. 186-1 Земельного кодексу України взагалі унеможливлюється і навіть забороняється участь органів охорони культурної спадщини чи експертних наукових організацій у процесі землевідводів, а вся процедура таких землевідводів зосереджується в органах Держкомзему.
У разі прийняття цих законопроектів, знищення археологічної спадщини держави буде справою часу, адже більшість археологічних пам’яток знаходяться під землею і не виявлені.
Інакше, як злочином проти українського народу, ці законопроекти розглядати не можна. Вони суперечать не тільки вітчизняному законодавству, але й міжнародним договорам, ратифікованих Україною, ідуть у розріз з державною політикою, яку Ви, Пане Президенте, декларуєте.
Просимо Вас долучитися до нашого протесту за зняття вказаних вище законопроектів з розгляду у Верховній Раді, підтримати пропозиції Кіровоградської обласної державної адміністрації для повернення у чинне законодавство норм, які закріплюють необхідність проведення археологічної експертизи в процесі землевідводів.
Кардинальним вирішенням проблеми було б прийняття Верховною Радою України проекту Закону України "Про охорону культурної спадщини", розробленого за Вашим дорученням ще рік тому.

Прийнято на засіданні Правління ВГО "Спілка археологів України" (протокол № 8 від 26.02.2013 р.).

Голова правління, докт. іст. наук Д.Н. Козак
Секретар, канд. іст. наук Е.А. Кравченко

Незабаром відкриється виставка про археологічні дослідження на городищі Володимира-Волинського 2010—2012 років

5 березня 2013 року о 12 годині у приміщенні Волинського краєзнавчого музею відбудеться відкриття виставки «Прихована історія: археологічні дослідження на городищі Володимира-Волинського 2010—2012 років» та презентація книги С. Д. Панишка, О. Є. Златогорського «Археологічні дослідження на городищі Володимира-Волинського в 2010—2012 роках».


Заява від Ініціативної групи "Збережи Старий Київ"

Легендарна гора Щекавиця сьогодні розривається ескаваторами зарази зведення чотирьохповерхового житлового будинку по адресі Лук’янівська 11, біля церкви адвентистів на Подолі. Попри те, що ділянка забудовника знаходиться в буферній зоні археологічного заповіднику і має статус охоронюваного ландшафту та зони регульованої забудови, проект був узгоджений у всіх інстанціях. За чинним законодавством, «в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно впливає на характер ландшафту. В межах зон регулювання забудови повинен бути врахований композиційний характер традиційного історичного середовища» (Додатки до Розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 р). Чотирьохповерхова будівля, заради якої вже розрита половина гори, ніяк не відповідає цим критеріям. На Щекавиці, як і в багатьох інших точках Києва, відбувається цинічне порушення закону, причому із цілком законним виглядом: адже дозволи забудовникам видавалися і від Управління охорони культурної спадщини, і від архітектурної комісії.

Ініціативна група Збережи Старий Київ http://saveoldkyiv.org/ виступає проти знищення нашої історичної спадщини заради приватних інтересів. Ми хочемо бачити Київ неповторним, з усім історичним багатством, яким його нагородили століття. Якщо Ви хочете, щоб і Ваші діти мали змогу прогулятися по схилам, де за легендою похований князь Олег, приєднуйтеся до нашої спільноти. Зусиллями нашої групи у фейсбуку «Ми проти забудови Щекавиці» http://www.facebook.com/groups/165788600144601 та завдяки підтримки громадськості наразі будівництво припинено для проведення археологічних досліджень. Починаючи з Щекавиці, ми хочемо змусити нашу київську владу дотримуватися закону та поважати інтереси та права киян на історичний центр міста!


Інтерв’ю із Глібом Юрійовичем Івакіним

Інтерв’ю із Глібом Юрійовичем Івакіним, член-кореспондентом НАНУ та керівником археологічних робіт, які проводитимуться на Щекавиці

Глеб Івакін: Як писав Віктор Некрасов, який сам був професійним архітектором, «В Києве есть такая зелень, которая скрывает все их ошибки». Але тоді ж ще не будували високо!
В пресі часто повідомляється, що «інститут археології не заперечував проти будівництва» житлового будинку на Щекавиці. Чи справді інститут археології може заперечувати проти будівництв?
Інститут археології справді може лише не заперечувати, ми не можемо надавати дозвіл. Ми надаємо свій висновок в межах власної компетенції – чи є тут археологічний шар, пам’ятка, чи нема, або: чи існує вірогідність виявлення такої пам’ятки. Звичайно ми записуємо, що не заперечуємо, але за умови проведення обстежень до будівництва і земляних робіт. Ні на кількість поверхів забудови, ні на її стиль інститут археології не може впливати, тут ми лише можемо виступати як приватні громадяни і казати, що 25 поверхів на Глибочиці не варто будувати. Дуже часто у нас не беруть до уваги іншу забудову цієї місцевості. Будинок, який міг би бути шедевром на Оболоні чи Троєщини в центрі історичного міста – там, де є забудова та історичний ландшафт, не «працює».
На вашу думку, чи відбувається порушення законодавства на Щекавиці, у зв’язку з тим, що місце майбутньої забудови є буферною зоною до археологічного заповідника?
Як людина, яка давно дивиться на історичні ландшафти, можу сказати, що порушень в Києві дуже багато. Щекавиця – лише одне з них. Я би тут великі будинки не будував. Тут річище річки Глибочиці, і у нас є досвід, як з’їжджали будинки на Подолі ще в радянські часи. Звісно, не варто тут так багато будувати, тим паче, що ця гора відома ще з літописів. Недарма там декілька разів намагалися зробити щось єдине – міський скансен рядового міщанського будинку, звідусіль звезти з Києва. Забудова мала бути невеличка, дво-, триповерхова. Було декілька таких проектів, але через нестачу грошей все минулося. Зараз тут повсюди ведуться точкові забудови, і це погано. Роботу археологів ускладнює приватна забудова –  часто нас не пускають за паркан. Деякі свідомі господарі нас кличуть самі, тоді ми робимо або розкопки, або просто шурфування.
Якою є археологічна цінність ділянки, на якій зараз планується забудова? Чи проводилося там раніше археологічне обстеження?
Ми там раніше обстеження не проводили. В Києві переважно розкопки ведуться коли на місці старого будинку хочуть будувати новий. Але раніше, поруч, з іншого боку Глибочиці, в районі Лук’янівської та Олегівської, ми десь копали, десь носа совали. Дуже вірогідно, що там щось може бути. Коли в 2007 року до нас прийшли забудовники, ми видали дозвіл з умовою проведення обстежень. Але коли почалася забудова, договору з нами ніхто не підписував. Тільки зараз вони вже звернулися до нас – кажуть, що їх ніхто не попереджував. На початку робіт ми ходили і нагадували, але оскільки одразу нічого виявлено не було, ми активність згодом применшили – таких точок в Києві у нас багато. Коли вони почали рити гору, предметів інтересу теж було небагато. Це характерно для київських схилів, де часто люди жили, а потім гора трохи з’їжджає, і культурний шар ховається. Зараз там відкрився чудовий об’єкт для дослідження. Це наочний приклад того, що в Києві майже всюди може відкритися щось цікаве. Керівництво забудовників звернулося до нас тільки після того, як на Щекавиці сталася акція, після припису Головного управління охорони пам’яток Києва.–  Наскільки ускладнює майбутнє дослідження розритий стан Щекавиці?
Ускладнює, там можуть бути тріщини, поверхня може розмитися дощем. Студентів я туди не пускатиму.
Багато говорилося про отвір, який відкрився в схилі.
Це печера, але вона не старовинна, вона з'явилася через ці перепади. Про давнину там не йдеться. А от культурний шар походить з давньоруських часів. Особливо добре збереглася пічка.
–  Після завершення обстежень будівельні роботи будуть продовжені?
Це буде вирішуватися на більш високому рівні. З точки зору археології якихось «проти» не буде. Але є безліч інших факторів. Ландшафт вже зіпсований. З розритими схилами потрібно щось робити, якось їх зміцнювати, тому що пройдуть дощі і вся ця стінка поповзе. А далі має вирішувати Київрада, архітектурна рада. Потрібна професійна допомога гідрогеологів, геологів, з боку інженерних конструкцій. Якби це зупинили на самому початку, коли в гору не полізли… Бо в них ділянка була внизу. У нас часто так робиться – забудовникам дається така-то площа для самої забудови, вони її розширюють до меж всієї ділянки. Або дають дозвіл на сім поверхів, а вони будують двадцять сім. Будівництво тут можливе, але інша справа – яке. Дуже часто ці ділянки в центрі міста забудовники перепродають один одному. Ті забудовники, які працюють в Києві, знають, що це неправильно, незаконно будувати високі будинки, і бояться – тому перепродають забудовнику, умовно кажучи, з Маріуполя. Він подивився – ділянка в центрі Києва, починає будувати височезний будинок, і дивується, коли його зупиняють: мовляв, у себе в Маріуполі я таке будую, чому ж не можу в центрі Києва.
–  На Вашу думку, що потрібно робити з цією ділянкою надалі?
Були заяви головного архітектора, щоб насипати землю назад. Але ж це нереально!  Насипне є насипним, воно не буде триматися. На Золотих Воротах робили земляний вал, який укріпили по новій технології дерев’яними клітинками, і все одно він розмивається. Є й інші такі вали. Трохи часу проходить, і ти бачиш, що стихія сильніша.
–  Чому відбувається незаконна забудова в історичних місцях? В чому корінь цього зла?
Гроші. Спочатку так забудовували Москву, потім вже дійшли руки до Пітера. По Львову видно – до останніх років там не було грошей: нічого не ремонтувалося, але нічого й не будувалося. У нас капіталізм дикий, плюс нам не пощастило з головним архітектором. Мають бути жорсткі обмеження і всі мусять їх дотримуватися. У нас найгірше, коли законів не дотримуються. Є список заповідних місць в Києві, але тільки зараз чітко прописуються межі. Люди, які знають ці деталі, користуються цією невизначеністю. Стосовно Щекавиці, вона так чи інакше є охоронною зоною, дійсно, в документі прописано, що це історичний ландшафт, який мусить охоронятися. На слові ландшафтом займається архітектор, а на ділі ніхто, і ніхто не дивиться – чи можуть зриватися ці пагорби, чи ні. За радянських часів Київ був єдиним містом в Союзі, де був спеціальний архітектор по зелені, бо ми ж були першим містом в СРСР по площі кущів і дерев на душу населення. З Хрещатика можна було за п’ять хвилин потрапити в місце, де чути зозулю. Втім, Києву майже завжди не щастило з головними архітекторами. Але, як писав Віктор Некрасов, який сам був професійним архітектором, і критично до них ставився, «В Києве есть такая зелень, которая скрывает все их ошибки». Але тоді ж ще не будували високо! На превеликий жаль, зараз в Києві вже немає такої зелені, щоб приховати помилки архітекторів, а помилок все більше й більше.

Інтерв’ю проводили Олександра Шандра та Олена Война.



Археологічний заповідник «Гора Щекавиця»

Щекавиця — підвищення правого берега Дніпра між горами Замкова та Юрковиця, витягнута у західному напрямку вздовж північної сторони вул. Глибочицької. На археологічній карті Києва має № 95 та категорію охорони — національного значення. Документи, що засвідчують цей статус території гори:

- Рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 27.01.1970 р. № 159;
- Рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 17.11.1987 р. № 1112, дод. 6, п. 6;
- Наказ міністерства культури і мистецтв України від 15.06.1999 р. № 393 — Державний реєстр національного культурного надбання, охоронний номер № 1957.

Межі заповідника визначають вул. Верхній та Нижній Вал, вул. Мирна, вул. Нижньо-Юрківська, вул. Кирилівська, на його території проходять вул. Олегівська, Лукянівська, Лукянівський пров.
На верхньому плато гори і схилах у різний час археологічними розвідками виявлено рештки поселення давньоруського часу та синхронний християнський могильник. Його археологічні розкопки проведені у 1992, 1995—96 рр. експедицією Інституту археології (кер. І.І. Мовчан) при забудові садиби міської мечеті. Розкопки дозволили визначити площу яку займав некрополь, що становила понад 1000 м. кв. та датувати поховання Х—ХІІ ст. На початку 1990-х років під час земляних робіт з південного боку гори вдалося виявити залишки комплексу штучних печер (Т.А. Бобровський), що може вказувати на існування тут печерного монастиря аналогічного з Києво-Печерським підземним комплексом. Особливо цінною пам’яткою заповідної території є фундаменти кам’яного храму кінця ХІ — ХІІ ст. (археологічний об’єкт 94 з категорією охорони — національний), котрий був виявлений К.М. Гупало у 1982 р. в межах садиби Оленівська, 41. Розкопками Подільської експедиції ІА НАН України (кер. М.А. Сагайдак) було встановлено розміри споруди, ступінь збереження її решток, знахідки будівельних матеріалів, що допомогло ідентифікувати знахідку із згаданою у літописі церквою «попа Василія».
На сьогоднішній день, не зважаючи на заповідний статус території, великі ділянки території відводяться під приватну забудову, отже, практично цілий рік на території проводяться активні земляні роботи, більшість із яких не забезпечені археологічними розкопками а ні наглядом, передбачених чинним законодавством України.

Склав: М.А. Сагайдак
13.04.2011


Відкритий лист народним депутатам України щодо їх запиту на ім’я Прем’єр-міністра України

Відкритий лист народним депутатам України
А. Матвієнку, Л. Григорович та іншим,
щодо їх запиту на ім’я Прем’єр-міністра України
М.Я. Азарова

Шановні депутати!

Тисячолітній ювілей Софії Київської справді був фальшивим. Підозрюю, що у цьому питанні ви не надто авторитетні спеціалісти, щоб робити власні висновки а, відтак, не маєте й найменшого морального права втручатись у цю справу. Про це, зокрема, свідчать і ваші запити на ім’я Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова, які змістовно і стилістично є нічим іншим, як дописами адміністрації Заповідника. Ми і «широка громадськість» це вже неодноразово читали на сайті Софії Київської. Навіщо ж вам підписувати чужі тексти?
Вся і біда в тому, що аматорські «відкриття» працівників Софійського заповідника не «визнані науковою спільнотою». Їх не підтримав жодний спеціаліст з історії Київської Русі, оскільки вони суперечать усім наявним науковим даним. Проведений ювілей, у якому не взяли участі вітчизняні і зарубіжні науковці, які впродовж десятиліть професійно вивчають Софію Київську, нічого крім гіркої іронії викликати не може. Коли б ви, шановні депутати, хоч трохи розбиралися у справі, про яку пишете, то знали б, що «застаріла концепція» П. Толочка принципово не відрізняється від тих, які мають місце в російській і європейській наукових традиціях.
Не знаю, які підстави були у Міністерства культури для звільнення з посади Н.М. Куковальської, але переконаний, що її рівень і фах (інженер-залізничник) не дозволяє кваліфіковано керувати таким історико-культурним заповідником. Свого часу була зроблена помилка і добре, що її виправлено. Ні Н.М. Куковальську, ні інших працівників адміністрації не слід ототожнювати із заповідником, а, отже і їх критика з боку Міністерства культури чи Наглядової Ради і найменшою мірою не означає, що здійснюється якась «руйнація визначної музейної установи». Все якраз навпаки. Критика покликана покращити ситуацію в пам’ятко-охоронній і культурно-просвітницькій сфері Заповідника, а також і в господарсько-фінансовій, де, за висновком Рахункової палати, мають місце серйозні зловживання.
Що стосується аналогії із «сумнозвісними часами», то, по-перше, не секретарю ЦК ЛКСМ України А. Матвієнку про них нагадувати, оскільки він і сам доклав рук до того, щоб ми згадували про них із сумом, а, по-друге, обидва запити насправді є класичними доносами, у яких говориться про «дискредитацію Указу Президента України з боку керованої П. Толочком Наглядової Ради», а також і про те, що П. Толочко є «ворогом».
Звичка до доносительства, як і до безцеремонного втручання політики в наукову діяльність, винесені авторами запитів із «сумнозвісних часів». Шкода, що народні депутати не помітили, що часи змінилися.
На закінчення, на жаль, не можу сказати «з повагою»,

П.П. Толочко
Академік НАН України
9.04.2012


Сторінка 22 з 29

Пошук

Контакти

spilka.arch.ukraine@gmail.com
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Сайт "Историческая библиотека"
Великий обсяг літератури з археології в html-форматі.

Археологія Дубенщини
Сайт присвячений археології та історії м. Дубна і Дубенського району Рівненської області, а також близьких територій (Віталій Ткач).

Германо-слов'янська археологічна експедиція ХНУ ім В.Н. Каразіна
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

"Библиотека истории"
Велика кількість історичної літератури.

Архів випусків журналу «Археологія» (з 2008 р.)
На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Ви знаходитесь тут: Головна