Cпілка археологів України

  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Мідний вік Колодниці

Ковельська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території поселення мідного віку у селі Колодниця на Ковельщині. Пам’ятка розташована у центральній частині села, на відстані 100 м на схід від приміщення будинку культури та близько 300 м на південь від русла річки Бобрівка (правосторонній доплив річки Турія). Дослідження на цій пам’ятці ДП «Волинські старожитності» проводило шляхом закладання траншеї у північній частині ділянки вздовж лінії північ-південь довжиною 10 м, шириною 2 м і глибиною 0,3 м.

Археологи виявили два господарські об’єкти культури лійчастого посуду (мідний вік, початок — перша половина ІІІ тис. до н. е.), а також колекцію фрагментів кераміки цього ж часу. В експедиції під керівницвом наукового співробітника Дмитра Дем’янчука працювали Борис Ліщук та Андрій Бардецький.

Це перші археологічні дослідження у цьому глухому поліському селі, які будуть продовжені і наступного року.

ДОВІДКА
На території села Колодниця Ковельського району відомі наступні пам’ятки археології:
- поселення культури лійчастого посуду у центрі села, на якому проводилися дослідження 2011 р.;
- стоянки свідерської культури фінального палеоліту на правому березі р. Турія, на схід від села;
- багатошарове поселення доби бронзи, ранньозалізного часу і давньоруського періоду Х—ХІІІ ст. на південній околиці села.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.08.2011

Нові знахідки археологів у Пересопниці

Під час проведення археологічного нагляду за земляними роботами в селі Пересопниця Рівненської області (будівництво історико-археологічного комплексу «Пересопниця») виявлено культурний шар епохи бронзи, ранньослов’янського часу, доби Київської Русі та пізньосередньовічного періоду.

Під час робіт на давньоруському городищі для розміщення і обслуговування муляжу фортифікаційної споруди древнього княжого міста було закладено шурф розмірами сім квадратних метрів. В ході цих робіт було виявлено об’єкт та культурний шар доби енеоліту, культурний шар доби раннього заліза, періоду Київської Русі та пізнього середньовіччя, окремі знахідки XVIII—ХІХ ст. Знайдено фрагменти ліпної та гончарної кераміки: ліпна представлена розвалом амфори, фрагментами вінець та стінок з типовими для енеоліту та доби ранньої бронзи технологічними ознаками, фрагментами кераміки та фрагментом пряслиця доби раннього заліза. Гончарна кераміка представлена фрагментами сіроглиняної кераміки, виготовленої із якісного тіста, інколи вкрита поливою, має якісний випал і датується ХІІІ—ХІХ ст. Також було виявлено металеві (бронзові та залізні) вироби, крем’яні відщепи та остеологічні залишки.

Під час робіт в урочищі Пастівник (розміщення і обслуговування муляжу садиби ХІІ ст.) було виявлено могильник, об’єкт та культурний шар періоду Київської Русі, пізнього середньовіччя та окремі знахідки XVIII—ХІХ ст. Ґрунтовий могильник знаходиться поблизу кам’яного хреста, розташованого в північній частині ділянки. На відстані 3,8 м на північний схід від останнього розчищено дві вирізаних з вапняку плити розмірами 2,15 × 0,61—0,66 × 0,19—0,25 м та 1,88 × 0,58—0,69 × 0,25 м. Плити лежали перпендикулярно одна на одній у формі хреста. Верхня плита була зсунута бульдозером і знаходилась на рівні сучасної поверхні, нижня — на глибині 0,3 м. Приблизно за 1,6 м на південь від нижньої плити виявлено два випростаних поховання та нижня частина третього, орієнтовані по лінії схід—захід, головами на захід. Поховальний інвентар відсутній.

Сильно зруйнований об’єкт ХІ—ХІІІ ст. зафіксовано на території муляжу садиби під час встановлення робітниками частоколу. Шурфом розміром 3 × 1 м розкрито залишки глиняної печі та заглиблення, заповнене фрагментами давньоруського гончарного посуду. Нагляд на всій площі будівництва продовжується і нині. Окрім керамічних виробів зібрано значну колекцію металевих виробів, печаток та монет.

ДОВІДКА
ПАМ’ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ НА ТЕРИТОРІЇ СЕЛА ПЕРЕСОПНИЦЯ

На околицях села наприкінці ХІХ ст. знайдено майстерню крем’яних знарядь, курганний могильник городоцько-здовбицької культури, знищений оранкою у 1930-х рр. Біля кістяків знайдено глиняний посуд і намистинку. В урочищі Замостя на околицях села — ґрунтовий могильник стжижовської культури, досліджуваний у 1938 р. В окремих похованнях виявлено по чотири кістяки, що лежали парами, звернуті ногами один до одного і орієнтовані головами в різні сторони світу. Біля кістяків знайдено кістяні намистинки. Там же, на території згаданого могильника — поселення комарівської культури, досліджуване у 1936 р. На поселенні виявлено землянку, а в ній горщик, в якому знаходилась пара бронзових браслетів і сережок зі спіральних щитків. На полі поблизу села знайдена бронзова фігурка коня милоградської культури. На мисоподібному виступі берега р. Стубли — рештки давньоруського літописного міста Пересопниця — столиці удільного ранньофеодального князівства, вперше згаданого у літопису під 1149 р. Городище, площею близько 6 га, підвищується над заплавою правого берега річки на 2—3 м. Воно має неправильно-квадратну форму, розміри близько 220 × 220 м. і оточене тепер дуже пошкодженим валом до 3 м заввишки. З напільного (північно-східного) боку городище було захищене широким, тепер знівельованим, ровом. В’їзд на городище знаходився в його північно-східній частині. Пам’ятка відома з кінця ХІХ ст. була обстежена у 1961 р., а з 1975 р. по 1977 р. на її території проводив розкопки В.С. Терський. Розкопано площу 350 м. кв., на якій виявлено напівземлянкове житло розміром 3,5 × 4 м, три печі виробничого призначення, дві зернові ями і три вогнища, посуд, металеві знаряддя і прикраси. На північ від села — давньоруський курганний могильник, що спочатку складався майже з 170 насипів. У 1898 р. 40 курганів розкопала К.М. Мельник. Біля кістяків знайдено уламки посуду, залізні знаряддя, бронзові, срібні та сердолікові прикраси. В одному кургані виявлено поховання ювеліра з набором металевих знарядь для виготовлення прикрас. На південний схід від села — могильник з підплитовими похованнями часів Давньої Русі.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.08.2011


Завершено дослідження у селі Богушівка

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території багатошарового поселення у селі Богушівка Луцького району. Поселення знаходиться у східній частині села, на схилі лівого берега річки Стохід. Дослідження проводили в центральній частині поселення, на місці найбільш ймовірного розміщення археологічних об’єктів, де було закладено розкоп. В експедиції під керівницвом Олексія Златогорського працювали Андрій Стаднік, Тарас Верба, Віктор Баюк, Михайло Вашета, Володимир Войцехівський, Олександр Ромашковець, Леонід Ліщук, Віталій Затворніцький.

У ході робіт було виявлено і досліджено культурний шар доби бронзи, періоду Київської Русі та пізнього середньовіччя, зокрема три давньоруські об’єкти і два об’єкти XVII століття. Серед масових знахідок виявлено ліпну та кружальну кераміку наступних типів:

1) фрагменти стінок ліпних горщиків світло-коричневого кольору з домішкою товченого кременю та жорстви в тісті епохи бронзи;

2) фрагменти вінець та стінок кружальних горщиків періоду Київської Русі Х—ХІІ ст.;

3) чисельні фрагменти кружальної кераміки, сіроглиняної та чорнолощеної, інколи покритою поливою XVI—XVII ст. Також було виявлено фрагменти кахель із зеленою поливою, так званих «коврових», що датуються XVIII—ХІХ ст.

Чисельними були також індивідуальні знахідки: виявлено три торгові пломби. На одній на аверсі зображено герб міста Цвіккау та напис «Імперське місто Цвіккау», на реверсі — геральдичний щит з трьома горизонтальними лініями, датується кінцем XIV — початком XVII ст. Дві інші торгові пломби двосторонні — є так званними суконними пломбами міста Гронінген кінця XVI ст. Виявлено також монети: мідні соліди Яна Казимира, ризькі соліди Густава Адольфа та Крістіни та чисельну колекцію боратинок. Серед металевих виробів виявлено ножі та три наконечника стріл.

Варто зазначити, що це перші археологічні дослідження у селі Богушівка. І хоча за джерелами Богушівка згадується, як митний пункт біля Луцька, «нога» археолога сюди ще не ступала. Виявити і дослідити пам’ятку вдалося завдяки проведенню наукової археологічної експертизи на початку 2011 року. І таким чином привідкрити нові сторінки в історії нашого рідного краю.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.07.2011


ЗАВЕРШЕНО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИШКОВА

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території колишнього села Вишків (нині входить до складу Луцька). Протягом травня — червня цього року дослідження проводили на території багатошарових поселень у місті Луцьку та селі Липляни по вулиці Селищній, що йде паралельно руслу річки Стир. В експедиції під керівницвом Олексія Златогорського працювали Андрій Стаднік, Тарас Верба, Віктор Баюк, Михайло Вашета, В.Войцехівський.

У селі Липляни закладено розкоп площею 25 квадратних метри. В ході робіт виявлено культурний шар давньоруського періоду та пізнього середньовіччя. У місті Луцьку закладено розкоп площею 30 квадратних метрів. Виявлено культурний шар доби бронзи, давньоруського періоду та пізнього середньовіччя.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
22.06.2011


Продовжуються дослідження Шацького городища

З початком літа Шацька археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» розпочала щорічні дослідження Шацького городища в урочищі Сад на березі озера Люцимир. Саме тут, на думку нашого співробітника Сергія Демедюка знаходилося літописне місто Рай.

Перша ділянка цьогорічного розкопу порадувала цінним відкриттям — залишками житла поморської культури. Заглиблена в материк частина житла, яку власне і вдалось дослідити, мала близьку до прямокутної форму. В північно-східному куті до неї примикала яма діаметром 2 метри, в якій знаходилось вогнище оточене високими стінками, викладеними з каменю, а поряд знаходилась менша глибока ямка діаметром 0,8 м. На жаль, частина споруди була знищена сучасною водопровідною траншеєю, проте вогнище залишилось неушкодженим. Біля західної стінки було виявлено скупчення фрагментів посуду, серед якого: горщики (так звані кльоші), диски-покришки, а також цілий чорнолощений черпак. Останній датується ІІ і ІІІ фазою поморської культури, тобто V—IV ст. до н. е. Для аналізу іншого посуду, його ще доведеться реконструювати. Частина споруди виходить за межі західної стінки ділянки розкопу і буде відкрита при подальших дослідженнях.

Наразі, завдяки добре збереженому опалювальному пристрою в заглибленій ямі, даний об’єкт можна вважати єдиним в своєму роді дослідженим житлом південно-східного ареалу (в тому числі території України) поморської культури. Дослідження тривають.

Прес-цетр ДП «Волинські старожитності»

Довідка.


Поняття поморська культура — об’єднує дві культури — кльошових поховань і східнопоморської (поморська, вейхровсько-кротошинська, скринькових поховань). Її початок пов’язують з лужицькою культурою (VI ст. до н. е.), а занепад викликаний виникненням латенізованих культур молодшого передримського періоду — пшеворської і зарубинецької (перелам ІІІ — ІІ ст. до н. е.). На території Волині поморська культура має аллохтонічний (привнесений) характер і походить з Балтійського Помор’я західніше Вісли.

21.06.2011


Археологи досліджують Любомльський район

Цього року Шацька археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» провела ряд стаціонарних досліджень в Любомльському районі.

На території сучасного села Вишнівка Любомльського району у XVII — першій половині XX столітті існувало містечко Опалин. За ініціативи власника міста Лукаша Опалинського, в першій половині XVII століття, ймовірно, у 1640 році, там був побудований мурований костел святої Катерини. У 1868 році костел був конфіскований російським урядом і зруйнований до фундаментів. Новий парафіяльний дерев’яний костел під назвою святого Антонія Падевського був збудований в 1926 році за внески віруючих. У часи Другої світової війни він також був зруйнований. В післявоєнний час на місці, де, зі слів очевидців, знаходився костел, збудовано приміщення сільського клубу. Нині на цій ділянці, у зв’язку з новим будівельним проектом, було проведено археологічні дослідження. В культурному шарі знайдено багато залізних кованих цвяхів, фрагментів черепиці, чотири свинцеві шрапнелі, ґудзик від білизни військової форми ХІХ ст., монети: шеляг польський мідний 1664 р. і денга російську мідну 1741 р., фрагмент нижньої частини срібної сільнички з клеймом 1869 р., фрагменти кераміки ХІХ — початку ХХ ст. Важливим результатом розкопок, є той факт що в розкопі, як і на всій території земельної ділянки, не було виявлено культурних залишків (кераміки, знарядь, будівельних елементів) давніших за ХІХ ст. Це свідчить про те, що тут розташовувався тільки новозбудований костел 1926 року, а старий костел ХVІІ століття знаходився в іншому місці. І взагалі досліджувана територія не входила в межі забудови Опалина XVII—XVIІI століть.

Не увінчались успіхом і пошуки монастиря святого Пророка Іллі, землі якого знаходились на північ від Любомля в трикутнику між селами Городно, Лопатинщина (тепер село Бірки) і Куснища. Першу згадку про Іллінську церкву міста Любомля маємо від 1533 року. З ХVІІ століття монастир вже не діяв.

— Під час розвідок на цій території археологічних об’єктів, які б могли бути залишками монастиря, не виявлено, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. — Проте відкрито стародавнє поселення ІХ—ХІІІ століть. Найцікавішими знахідками є ліпне, овальне в перетині прясло та фрагмент срібного персня. В урочищі Монастирські грядки було закладено чотири розвідкові траншеї. Тут знайдено мідну фібулу з завитого дроту із відламаною голкою та свинцеву пломбу з гербом Олькушського монетного двору XV століття.

На території Любомля, поряд з давньоруським городищем, також було проведено розкопки на поселенні Х століття. Там зібрано велику кількість давньоруської кераміки.

 

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
14.06.2011


АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА БЕРЕЗІ ОЗЕРА СВІТЯЗЬ

Нещодавно Шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» закінчила дослідження в селі Світязь на території однойменної турбази Шацького лісництва. Остання знаходиться на місці, де раніше існувало поселення ІХ—ХV століть, а також садиба ХІХ століття, фундаменти якої виявлені і дослідженні під час будівництва нового котеджу. В розкопі площею 83 кв. м було відкрито 10 об’єктів різних часів. Серед них яма і заглиблені господарські споруди ІХ століття, заглиблена споруда ХV століття та поховання корови ХV століття; яма ХХ століття та фундаментна цегляна кладка ХХ століття і дві споруди невстановленого часу.

В об’єктах та культурному шарі виявлено значну кількість керамічного посуду, вироби з кістки і рогу, в тому числі глиця для плетіння сітки, свинцеві грузила до сітки, залізні ножі, залізний наконечник остроги, фрагмент бронзової блешні, свинцевий хрестик.

Численні знахідки рибальських снастей свідчать про значну роль рибальства серед занять населення, яке жило в середньовіччі на березі озера Світязь. Це також підтверджується виявленням великої кількості риб’ячої луски в споруді ХV століття. Для встановлення, які види риби були серед трофеїв рибалок того часу, луску було передано на дослідження експертам — іхтіологам Шацького національного парку.
Це поселення є першою дослідженою археологічною пам’яткою на березі озера Світязь. Відкрите воно було науковим працівником ДП «Волинські старожитності» Сергієм Демедюком у 2009 році.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.06.2011


Завершено дослідження на Черчицях

Експедицією ДП «Волинські старожитності» завершено дослідження на багатошаровому поселенні доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періоду у Луцьку на вулиці Зарічній, де колись розташовувалося село Черчиці. Поселення виявили під час проведення наукової археологічної експертизи на ділянці, відведеній під забудову, в науковій літературі інформація про нього не зустрічалася.

У складі експедиції працювали Олексій Златогорський (керівник), Василь Баран (начальник розкопу), Василь Охріменко та Андрій Бардецький (художники), Дмитро Дем’янчук, Леонід Ліщук. Дослідження проводили на всій території ділянки трьома траншеями по лінії північ-південь розмірами 25 × 1 м і глибиною 0,7 м, 23 × 1 м і глибиною 0,6 м, 14 × 1 м і глибиною 0,45 м. Ділянка, відведена під забудову займає межу багатошарового поселення, тому було закладено невеликий розкоп (розмірами 8 × 6 м) у її південно-східній частині.

У ході проведення досліджень виявлено одну споруду давньоруського часу ХІІ — першої половини ХІІІ століть, колекцію фрагментів кераміки пізньої бронзи — раннього залізного віку (зокрема розвали посуду лужицької культури), давньоруського часу та пізнього середньовіччя.

Багатошарове поселення є перспективним для подальших рятівних археологічних досліджень.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Довідка.
Село Черчиці вже в епоху середньовіччя відоме за джерелами як приміський посад Луцька. До складу міста приєднане у 1959 році. На території сучасних Черчиць зберігся горб із назвою Чернець серед боліт річки Омелянівки, на якому були церква Преображення Господнього і Спасопреображенський монастир. Оскільки назви горба і села пов’язані зі словом «чернець», то можна припустити, що монастир виник раніше, ніж село. Є припущення, що монастир виник на початку XV ст. Спочатку він був чоловічим, а з 1617 року — жіночим. З часом втратив підтримку та маєтності і занепав. У 1787 році на місці монастиря була збудована нова дерев’яна Преображенська церква, що проіснувала до 1980-х років. На місці храму залишався невеликий пустир, біля нього — старовинний цвинтар. Як залишки цвинтаря донедавна зберігалася цегляна гробниця, в якій були поховані в 1842 р. дружина і син архітектора Максимова, а також був пагорбок від поховання 1894 р. дружини генерал-лейтенанта Саннікова.
Черчиці розбудовувались вздовж високих корінних берегів річок Стир та Омелянівки. І сьогодні серед існуючої забудови зберіглися сліди поселень від епохи енеоліту до часів пізнього середньовіччя. Останні особливо «привабливі» для сучасних «чорних» археологів. Рятівні ж дослідження на території поселень проводяться лише другий рік експелицією ДП «Волинські старожитності».

3.06.2011


РОЗКОПКИ ПОЛІСЬКИХ КУРГАНІВ

Нещодавно Шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» дослідила три кургани на могильнику біля села Острів’я Шацького району та один курган на могильнику в біля села Згорани Любомльського району. Усі кургани виявилися без могил. Такі поховання відомі як кенотафи, тобто псевдомогили, споруджені на честь загиблих на чужині.

Але потрудитися над розкопуванням могил таки довелося. Наступною пам’яткою запланованою для досліджень став ґрунтовий могильник на території Шацького житлово-комунального господарства, неподалік від шацького городища — літописного Рай-міста. В розкопі розмірами 3 на 4 м виявлено 16 цілих та зруйнованих поховань. Цей могильник є давнім, досі не відомим науці, шацьким кладовищем, можливо ще від часів Київської Русі.

— В культурному шарі і в заповненнях деяких поховань виявлена кераміка Х—ХІІІ століть, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. — Більшість могил перекривали одна одну, руйнуючи попередню, тому в розкопі знайдено велику кількість людських кісток, окремо залягаючі, пошкоджені черепи. Шацька експедиція продовжуватиме свою роботу протягом всього сезону, тому сподіваємось на нові відкриття.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
30.05.2011


Розкопки біля с. Сидорово на Сіверському Дінці

Вид городища з повітря

Археологічний комплекс біля с. Сидорово є найбільшим поселенням у середній течії Сіверського Дінця. Загальна площа безпосередньо прилеглих один до одного городища, селища, та двох мусульманських некрополів, становить близько 120 га.

Перший короткий опис Сидорівського городища було зроблено М.В. Сібільовим, що відвідав його разом з краєзнавцем А.І. Абрамовим у 1928 році. У 1971 р. на пам’ятнику працює експедиція ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва. У 1994 р. на могильнику, прилеглому до пам’ятника з північного боку, було розкопано кілька поховань (А.В. Колесник). У 1996—1997 рр. дослідження цього об’єкту були продовжені (А.В. Колесник, Е.Є. Кравченко). З 2000 р. експедицією Донецького обласного краевдческого музею під керівництвом Е.Є. Кравченко відновлюються дослідження на житлової частини пам’ятки. За час досліджень 2000—2004, 2006, 2010 рр. на пам’ятці була розкрита площа близько 5000 кв. м, на якій розчищені котловани 18 будівель, понад 70 госп. ям; на прилеглих до житлової частини могильниках було розкопано 224 поховання.
У 2010 р. на археологічному комплексі біля с. Сидорово Слов’янського р-ну Донецької області роботи велися на трьох ділянках (розкопи 14—16).

Приміщення 16 (вид з півночі)

У розкопі 14, розбитому в лісозахисної смузі на території т. зв. «Малого городища» була розчищена велика житлова напівземлянка (5,8 × 6,4 м, глибина 1,3—1,4 м), з великим (1,25 × 1,5 м) відкритим вогнищем, розташованим в центральній частині. Зі східного боку до вогнища прилягала невеликий злегка обпалений майданчик.

Приміщення 17

Імовірно, будівництво мало зрубну конструкцію стін. Вхід до приміщення перебував у його південно-західному куті і представляв собою пологий коридор з п’ятьма сходинками. З правого боку від підлоги розташовувався підвал, в заповненні якого були виявлені інструмент, що нагадує шило з металевою ручкою, шматок смоли, дрібні фрагменти скляного посудини і візантійська монета — Фолліс імператора Лева V (813—820 рр.).

Основною ділянкою, на якому в 2010 році велися археологічні дослідження, був розкоп 16 (площа 286 кв. м). У ньому була виявлена група комплексів: житлова напівземлянка (прим. 17), господарська будівля (прим. 18), дві споруди (імовірно залишки тандира і нудно), і 4 господарських ями. Одна з них (госп. яма 4), поза сумнівами, представляла собою яму, в яку викидалася зола з розташованого неподалік тандира. У її заповненні виявлено велику кількість керамічних фрагментів і ряд металевих предметів, серед яких виділяється розламалася на дві частини мідна копоушка, виконана у вигляді фігурки дракона.

22.03.2011


Фортеця часів Гомера і Ахілла

За словами доктора історичних наук, професора В.В. Отрощенка, «одним з найвидатніших досягнень української археології доби незалежності є, без сумніву, розкопки укріпленого поселення ДИКИЙ САД в історичній частині м. Миколаєва». Пам’ятка належить білозерській культурі (пізня бронзова доба, переважно ХІІ ст. до н. е.). Розташована по вул. Набережній, на мисі біля злиття Інгулу з Південним Бугом.

Історія відкриття й досліджень. Організація робіт
Поселення виявлено 15 серпня 1927 року гуртківцями-археологами, що були під опікою директора Миколаївського історико-археологічного музею Ф.Т. Камінського. Ці ентузиасти постійно обстежували культурний шар, що потерпав від руйнування внаслідок будівництва та діяльності промислових підприємств. Перші розкопки здійснив у 1956 році загін Причорноморської експедиції Київського університету (керівник — Л.М. Славін), очолюваний О.М. Мальованим. Розкопки відновлено у 1991 р. професором кафедри всесвітньої історії МДУ Ю.С. Гребенніковим. З 1998 року керівництво роботами прийняв його учень К.В. Горбенко; він очолює комплексну археологічну експедицію науково-дослідницького центру «Лукомор’є» Охоронної археологічної служби України та лабораторії археології та етнології Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського.

Загальний вигляд
Дикий Сад знаний складною фортифікаційною мережею. Рови ділять площу поселення, — якої вціліло біля 3 га, — на «цитадель», «посад» та «царину». Розкопано 35 приміщень-садиб, численні льохи, центральний майданчик, ритуальну споруду. Рів, що оточує «цитадель», являє собою дугу довжиною 120, шириною 5 та глибиною 3 м. У північному та південному секторах рову вціліли фундаменти двох мостів.

Знахідки
Фахівці жартують: «Рухомих артефактів звідси вистачило б на цілу археологічну культуру». Поряд із численними зразками керамічного посуду, знаряддями з гірських порід, остеологічними матеріалами тощо вирізняються інструменти, приладдя, продукція та сліди металовиробництва: два великі клепані казани, скарб виробів (кельти, наконечник дротика, різальне знаряддя), окремі знахідки бронзових предметів (кельти, серп, ножі, швайки, ґудзики), ливарні форми, сопло. Розмаїтою та щедрою є кістяна й рогова індустрія (чинбарські тупці, струги, скребачки; прясельця; ковзани; псалії; наконечники гарпунів).

Дослідники
Окрім названих керівників експедицій, дослідженнями пам’ятки у різні роки займалися та займаються співробітники НДЦ «Лукомор’є» та МДУ: О.І. та Л.І. Смирнови, Д.В. Філатов, Р.О. Козленко, співробітники Інституту археології НАН України: Я.П. Гершкович, Т.Ю. Гошко, О.П. Журавльов, В.І. Клочко, О.В. Маркова, В.Б. Панковський, Г.О. Пашкевич, О.В. Симоненко, вчені з інших установ: Н.П. Герасименко, В.Б. Гребенніков, М. Єфремов-Кєндалл, Є.Ю. Яніш.

Читання про ДС
Бібліографія теми багата. Розгорнуті огляди й посилання на більшість наукових і науково-популярних творів можна знайти у наступних роботах:
Горбенко К.В. Городище «Дикий Сад» у XIII—IX ст. до н. е. // Емінак. — 2007. — № 1. — С. 7—14.
Горбенко К.В., Гребенніков Ю.С., Панковський В.Б. Розкопки укріпленого поселення «Дикий Сад» у 2004 році // Археологічні дослідження в Україні 2003—2004 рр. — 2005. — Вип. 7. — С. 100—104.
Горбенко К.В., Гребенников Ю.С., Смирнов А.И. Степная Троя Николаевщины: Очерк. — Издание второе, дополненное. — Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2011. — 48 с.: ил., цв. вкл.
Отрощенко В.В. Укріплене поселення «Дикий Сад» у системі пам’яток білозерської культури // Емінак. — 2008. — 1—4 (3) (січень—грудень). — С. 5—10.

28.02.2011


Работы 2010 года на Бельске

В июле—августе 2010 года совместной экспедицией Слобожанской археологической службы и Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина было продолжено изучение зольника № 13 расположенного в центральной части Западного укрепления.
В этом году завершены работы в помещении № 4. Особое внимание привлекло жертвоприношение собаки на дне хозяйственной ямы. Необычной находкой оказались бусы из мелкого рубленого бисера, которые украшали шею животного.
В 2010 году также открыты четыре хозяйственных ямы. На дне одной из ям лежали останки расчлененных жертвенных животных (корова и овца).

В центральной части раскопа открыты остатки двух жертвенных площадок. Кроме интересных строительных объектов, культовых комплексов в культурном слое раскопа было обнаружено большое количество предметов материальной культуры. Вещественный материал в пределах зольника относится ко второй половине VII — первой половине VI в. до н. э., за зольником — ко второй половине VI в. до н. э.

И.Б. Шрамко, С.А. Задников
10.02.2011


Новоозерне — 2010

Кам’яна гробниця

У результаті візуального археологічного дослідження ділянки, яка відводилась під забудову, площею 15 га в південно-західній частині смт Новоозерне на березі о. Донузлав, було виявлено два кургани, які не перебувають на державному обліку (керівник експедиції С.Б. Ланцов).

Під курганами були досліджені кам’яні гробниці, які належать варварам, що проживали у V — початку III ст. до н. е. по сусідству з грецьким населенням хори Херсонеса в Північно-Західному Криму. Охоронні дослідження, які були зроблені перед забудовою ділянки, дали цінну інформацію для дослідження давньої історії Криму.

Дослідження курганів відбувалось під час військових навчань!

10.02.2011

 


Рештки мамонта з Чернігівщини

У с. Оболоння, Чернігівської обл. на території школи, під час пробивання свердловини для води місцевими мешканцями були виявлені кістки мамонта. Серед них був знайдений бивень з прокресленими зображеннями. Прибулий на місце співробітник Інституту археології НАН України Дмитро Вікторович Ступак підтвердив унікальність знахідки. Крім того ним були знайдені розколоті давньою людиною кремені і кварцит, а також кісткове вугілля. Таким чином на цьому місці ним була зафіксована нова стоянка кам’яного віку. Судячи по специфіці зображення на бивні та крем’яних сколів, стоянка Оболоня відноситься до доби епіграветту — часу розквіту культури людей верхнього палеоліту.

Що стосується знахідки бивня з гравіюванням, то це дійсно є унікальна знахідка. По всій Україні їх відомо не більше десятка, а на території Дніпровського басейну останній раз орнаментований бивень траплявся понад тридцять років тому! За характером зображень цей бивень є найближчою аналогією бивню, знайденому на Кирилівській стоянці в Києві, ще у кінці ХІХ ст. Від усіх відомих у Дніпровському басейні та на суміжних територіях бивнів з гравіюванням, для яких типовими є орнаментація насічками, або ж орнаментальні композиції з геометричних елементів, кирилівський та бивень з Оболоння відрізняються тим, що на них малюнки передають конкретні образи. Зокрема, на оболонському вперше у Східній Європі зустрінуті гравійовані зображення людини та змії.
Більш докладну інформацію можна отримати із статті Д.В. Ступака «Нова верхньопалеолітична стоянка Оболоння в Середньому Подесенні», яка надрукована у журналі «Кам’яна доба України» № 13.

10.02.2011


Археологічні дослідження по вул. Краківська 6—12 у м. Львові в 2010 р.

Індивідуальні знахідки ХІІ—ХІІІ ст. Ділянка з дослідженими об’єктами ХІІ—ХІІІ ст.

У вересні—листопаді 2010 р. експедиція Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України, в складі якої працювали І. Назар, Н. Войтович, М. Войтович, М. Шніцар, проводила дослідження на території, яка знаходиться в історично сформованому центрі м. Львова, в північній середньовічній частині, що внесена до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
На цій ділянці знаходилися чотири кам’яниці, що датуються поч. XVI ст. Протягом XVI—XVIIІ ст. в них жили багаті міщанські родини, свідченням заможності є тогочасні назви. Наприклад будинок № 12 на поч. XVII ст. називали кам’яницею Духанських. В одному із цих будинків, за припущеннями, працював середньовічний друкар Іван Федоров. З приходом Австрійської імперії ці будинки зазнали значних перебудов фронтальних стін, перепланування приміщень тощо. В результаті чого на початку ХХ ст. вони досягли критичного стану експлуатації, та були розібрані.

Керамічний посуд XVI ст.

Протягом 2010 р. роботи здійснювались на місці будинків № 10, 12. Досліджена площа становить 280 м². Загалом на ділянці виявлено 32 різночасових об’єкти. Виявлений матеріал датується у проміжку ХІІ—ХІХ ст. Найбільш насиченою на рухомі артефакти та найбільш цінною для пізнання давньої історії Львова, виявилась ділянка розмірами 2 × 8,5 м, де зберігся культурний шар ХІІ—XІІI ст., який засвідчував існування у цьому місці заселення ще у княжу добу. Вона розташована у «шиї», що вела у внутрішній дворик між будинками № 10—12, де на рівні материка виявлено 17 об’єктів. Більшість з них становить невеликі стовпові ями.

Виявлений матеріал представлений переважно уламками посуду, які характерні для давньоруського часу загалом, а також металевими виробами та кістками домашніх тварин. Серед виявлених індивідуальних знахідок цього часу потрібно відзначити металеві ножі, фрагменти скляних браслетів та пряслиця із рожевого шиферу.

9.02.2011


Розкопки в Чигирині

Підвал «Військової канцелярії» (сер. — 3-я чв. XVII ст.)

У 2005—2006 рр. експедицією Археологічної інспекції управління культури Черкаської облдержадміністрації (керівник — Д.П. Куштан) проводилися науково-дослідні розкопки в центральній частині м. Чигирина — колишньої столиці українського козацтва. Їх метою було виявлення і подальше дослідження залишків резиденції і військової канцелярії гетьмана Богдана Хмельницького. Розкопки входили до комплексу робіт по втіленню державної програми «Золота підкова Черкащини» по збереженню історичної забудови міст та об’єктів історико-культурної спадщини.

У ході розкопок досліджено значну частину території Нижнього міста і виявлено велику кількість археологічного матеріалу XVII—XIX ст.: керамічний та скляний посуд, кахлі, знаряддя праці та зброя, прикраси, монети та ін. Всі ці предмети передані на постійне зберігання до фондів музею Б. Хмельницького Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», найяскравіші з них прикрасили експозицію цього музею.

Зброя XVII ст.

Головним результатом дворічних робіт експедиції стало виявлення споруди з кам’яним підвалом, датованої серединою — 3-ю чвертю XVII ст. (житло 2), яка співпадає з локалізацією гетьманської резиденції на основі архівних та історико-архітектурних досліджень. Руйнування будівлі пов’язане з розоренням Чигирина турками у 1678 р. Імовірніше за все, даний об’єкт входив до комплексу споруд гетьманської резиденції і міг слугувати військовою канцелярією. На користь останнього свідчать виявлені тут кахлі з монограмою. Хоча повністю зрозуміти зміст монограми не вдалося, найбільш прийнятним на сьогодні розшифруванням сполучення літер «І W» нам здається «Iwan Wigowsky». Це означає, що дана споруда може бути пов’язана з Іваном Виговським, який з 1649 р. був писарем при гетьманові Б. Хмельницькому, а згодом і генеральним писарем, що завідував військовою канцелярією. Після смерті Хмельницького два роки (1657—1659 рр.) І. Виговський був гетьманом. Таким чином, логічніше ідентифікувати дану споруду саме з залишками військової канцелярії Б. Хмельницького.

Докладніше про це див. на сайті «Археологія Середньої Наддніпрянщини».

Д.П. Куштан
20.01.2011


Розкопки на поселенні Уч-Баш

Плато між Каменноломенним яром і Чортовою балкою — поселення Уч-Баш

В околицях Севастополя знаходиться унікальна пам’ятка археології — поселення доби пізньої бронзи — раннього заліза Уч-Баш. Воно виникло у другій половині 11 ст. до н. е. і проіснувало до початку 7 ст. до н. е. Зараз можна казати про те, що протягом існування поселення двічі спалювали, ймовірно, унаслідок набігів степових кочовиків. За доби раннього середньовіччя на цьому місці виник християнський монастир. У 18 — на початку 20 ст. цей район було частково зруйновано виборкою каменю, у штольнях якої згодом розмістився завод шампанських вин. Від цього нинішня назва місцевості — Шампань.

Залишки одного з горнів металургійного центру

Перед Великою Відчизняною війною у штольнях під плато Уч-Баш були розміщені медсанчастина, шпиталь і склади Чорноморського флоту, куди у ході відступу були евакуйовані арсенал флоту, залишки продовольства, польові шпиталі і медсанчастини, а також біженці із навколишніх селищ. 28 липня 1942 р. арсенал у штольнях Уч-Башу було зруйновано. Під зруйнованою скелею били заживо поховані захисники Севастополя, що лишилися живі. У результаті цього вибуху було знищено і третину археологічної пам’ятки, відкритої у 1924 р. Л.Н.Соловьовим і відомої тоді під назвою «Чортове городище». У 1952—1955 рр. С.Ф. Стржелецький розпочав дослідження цього поселення. Відновились вони лише у 2006 р. Інкерманським загоном Севастопольської експедиції (нач. Загону — Е.А. Кравченко).

Залишки зруйнованого захисного муру

У 2010 р. Інкерманською експедицією Інституту археології НАН України (нач. експ. — Е.А. Кравченко) було продовжено охоронно-рятівні археологічні дослідження на Уч-Баші.

У ході п’ятого польового сезону досліджень на пам’ятці продовжено розкопки комплексу залізоробного виробництва другої половини 9 — початку 8 ст. до н. е., що фінансуються у межах державної цільової Програми убезпечення вибухонебезпечних предметів в районі міст Севастополь і Керч, що проводяться МЧС. Було відкрито залишки давньої фортифікації — захисний мур, будівництво якого відноситься до фіналу молодшого дотаврського періоду кизил-кобинської культури. Знахідка наконечника стріли новочеркаського типу у шарі руйнації стіни надала абсолютну дату закінчення дотаврського періоду і пов’язала цю подію з приходом до регіону орди кочовиків зі сходу, пов’язаних за археологічними джерелами із старожитностями новочеркаського типу.

У північній частині городища було досліджено частину садиби найранішого етапу його заселення — другої половини 11 — початку 10 ст. до н. е.

Крім того середньовічна кераміка із дернового шару з усієї площі пам’ятки дозволяє припускати досить довгий час існування монастиря на місці поселення доби бронзи — раннього заліза: з 7 до 14 ст. н. е. і пов’язати його з найближчим відомим за писемними джерелами монастирем Софія.

28.12.2010


Роботи Середньовічної експедиції Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

У сезоні 2009 р. Середньовічна експедиція Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди під керівництвом В.В. Колоди провела дослідження ремісничого центру лісостепової території Хазарії (селище Мохнач-П, Харківська обл.). Матеріали свідчать про отримання і обробку заліза (досліджували ковальську майстерню) зі значною кількістю ковальських інструментів, заготовок і виробів), гончарне виробництво (ями для гомогенізації глини), обробку каменю (виготовлення жорен для великої сільськогосподарської округи Мохначанського городища). Це поселення салтівської культури датується кінцем VIII — серединою ІХ ст.

У сезоні 2010 р. були продовжені роботи в розкопі Х на городищі Мохнач. Досліджено 25 комплексів. Вперше виявлено господарська будівля і яма раннього залізного віку. Сім об’єктів представляють новий час: дитяче поховання, льох та 5 господарських ям. Більшість комплексів (16) відносяться до салтівської археологічної культури: 3 житла, 2 господарські будівлі, 4 зернові ями, комора, яма-погріб, 2 звичайні господарські ями і 1 поховання. Особливий інтерес представляє багате аланське жіноче поховання в господарській ямі, виявлене безпосередньо в житловій зоні. Наявність багатого супроводжуючого інвентарю свідчить про високий суспільний статус похованою, а присутність дзеркала зі «сценою світобудови» і численних культових предметів дає можливість припустити, що похована мала відношення до культової (шаманської-?) практики.

27.12.2010


Роботи Середньо-Дніпровської експедиції ІА НАН України

Активні дослідження пам’яток I тис. н. е. проводить Середньо-Дніпровська експедиція ІА НАН України (керівник О.В. Петраускас). Були проведені рятувальні роботи на ранньослов’янському поселенні 6—9 ст. Обухів-2 (Київська обл., Обухівський р-н).

Планомірні розкопки проводились на пам’ятках черняхівської культури у Подніпров’ї. Дослідження могильників черняхівської культури Велика Бугаївка (Київська обл., Васильківський р-н) та Червоне-2 (Обухів-2 (Київська обл., Ставищанського р-н) проводила спільна експедиція ІА НАН України та НПУ ім. М.П. Драгоманова.

20.12.2010


Роботи дочірнього підприємства «Волинські старожитності»

 

 

 

Дочірнє підприємство «Волинські старожитності» державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України створено у червні 2009 року відповідно до Наказу Президії НАН України. Підприємство є спадкоємцем Волинської філії державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України у галузі пам’яткоохоронної діяльності у сфері археології на території Волинської та Рівненської областей. Підприємство є продовжувачем справи Волинської філії ДП НДЦ ОАСУ (створена у квітні 2002 р.).

Протягом 2009—1010 рр. «Волинські старожитності» провело рятівні археологічні дослідження майже на 40 пам’ятках.
Керівником підприємства є старший викладач кафедри документознавства та музейної справи ВНУ ім. Лесі Українки Златогорський А.Є. Працівниками — відомі дослідники археології Волині: С.Д. Панишко, Г.В. Охріменко, М.М. Кучинко, випускники ВНУ: В. Баюк, М. Вашета, Д. Дем’янчук, Б. Ліщук, В. Охріменко.

6.12.2010


ЗАКЛЮЧЕННЯ на проект Закону України «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві»

ВІФП НАН України

ЗАКЛЮЧЕННЯ
на проект Закону України «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві», зареєстрований 12.12.2012 р. № 1074

Цей проект Закону України мало чим вирізняється від попереднього № 9196 від 26.09.2011 р., який мав справедливо негативний відгук протокольно-правової служби Верховної Ради України. Проти його головних засад тоді ж виступали експерти з СНД (див. у додатку). Інститут археології НАН України принципово і рішуче виступає проти цього проекту, який носить відверто клерикальний характер. Демонструється намагання порушити міжнародні та українські закони з охорони всесвітньої культурної спадщини.
В текстах проекту Закону та Пояснювальної записки відбувається свідома підміна юридичних понять — це не «відродження», а новобудова на пам’ятці. Термін «відродження» має чіткий зміст у сучасній культурній світовій сфері. Це не є нове будівництво об’єкту зі старою назвою. Автори проекту закону та пояснювальної записки цього або не розуміють, оскільки відкидають дух і букву всього сучасного українського та світового законодавства у галузі збереження культурної спадщини, або свідомо заводять в оману суспільство. Вони намагаються тягнути українське суспільство у світ середньовіччя. Культурний християнський світ від цього вже давно відмовився, про що свідчить світове законодавство в цій сфері.
Дійсно в свій час намагалися здійснити тут нове будівництво. Проте Президент України Л.Д. Кучма мудро піднявся на вищий щабель й відмовився від свого першого помилкового рішення. Згідно з рішенням Урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку від 11.04.2000 р., питання щодо відбудови Десятинної церкви було знято з розгляду до остаточного з’ясування критеріїв допустимості та правомірності відтворення цієї церкви Комісією з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України. А у 2004 р. вийшло Розпорядження Президента України «Про музеєфікацію церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», де було вказано, що «Розпорядження Президента України від 12.02.2000 № 83/2000рп «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» вважати таким, що втратило чинність» (п. 3).
За своєю тональністю та змістом вказаний проект не складає враження, що він підготовлений юристом. Чимало виразів характерні для малоосвічених церковників нижчої чи середньої ланки. І безумовно відбиває інтереси лише окремих релігійних угруповань В певних випадках він протирічить нашій Конституції, що визначає Україну як світську державу.
Незрозуміло, що означає термін «Символ православ’я» як з юридичної так і релігійної точки зору по відношенню до конкретної пам’ятки. Яке конкретно змістовне навантаження несе термін «духовно-символічний, православний комплекс»? Це недоречна колоцерковна риторика в тексті закону, а не виступу чи статті. Пояснювальна записка до нього має фактичні помилки. Собор св. Софії не виконує ніяких релігійних «аналогічних функцій» — це музей. З яким «піднесенням Держави» пов’язане нове будівництво церкви у 1828 р.? Схоже автори проекту поділяють імперську політику Миколи І.
Українська РСР не знищувала церкву Х ст., збудовану князем Володимиром, а розібрала будівлю ХІХ ст. Причому саме це будівництво церкви в імперському стилі архітектора Стасова знищило справжні рештки Х ст., яких на той час ще збереглося чимало. Там навіть відбувалась церковна служба. Сучасники засуджували цю новобудову, яку здійснив відставний поручик О. Аннєнков, висланий до Києва за знущання над своїми кріпаками. Тепер, у ХХІ ст., нам пропонують брати з нього приклад.
До Ст. 1 — Незрозуміло, чому треба повертати майно тільки православній церкві, а не всім іншим конфесіям, приватним та юридичним особам. Чи буде розповсюджуватися це на конфісковані Катериною ІІ маєтності монастирів, чи будуть, наприклад, повертати м. Васильків Лаврі і в яких межах.
Незрозуміло, кому конкретно має повертатися ділянка з рештками Десятинної церкви. Адже перед експропріацією вона належала Українській Автокефальній церкві. Тут виникають складні юридичні колізії, кому конкретно юридично вона належала, її точні розміри. Але точно не самозваній громаді ніколи не існуючого монастиря. Сумнівна юрисдикція і УПЦ Московського патріархату, якої до революції не існувало.
Правильно вказується, що за Ст. 10 Закону України «Про культуру» держава має створювати умови для відродження історичного середовища. Проте в самому проекті пропонується грубо його порушити, будуючи на пам’ятці державного значення нові будівлі не тільки церкви (вигляд її нікому достеменно невідомий), але й інші споруди, яких ніколи на Старокиївській горі не існувало (Ст. 2, п. 5). Ніколи в історії на цій території не існувало і будь-якого монастиря. Створення нового монастиря в центрі великого міста рішуче протирічить монастирським Статутам та цілям православного чернецтва.
Невдале формулювання парламентських читань в Ст. 3 фактично виключає всі інші конфесії з сучасного «державного будівництва» України й може викликати непотрібні конфлікти.
Поданий проект має відповідати чинному законодавству, тоді не треба буде приводити існуючі нормативно-правові акти у відповідність з новим проектом (Ст. 4 та 5). Адже в Пояснювальній записці прямо стверджується (п. 4), що «Реалізація положень даного законопроекту після його прийняття не потребує внесення змін до інших законів України».
Цей проект повністю протирічить чинному світовому та українському законодавству у галузі охорони культурної спадщини. Він вимагає відміни низки положень українських законів та постанов та порушень європейських хартій, підписаних Україно. А головне будівництво сумнівного з архітектурної точки зору новобудови знищить численні археологічні пам’ятки Старокиївської гори, знищить існуючий ландшафт, традиційну містобудівельну ситуацію і, вірогідно, саму історичну гору.
Ця ділянка розташована Центральному історичному ареалі міста Києва, в архітектурній охоронній зоні, на території пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира», занесеної до Державного реєстру нерухомих пам’яток України постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.09 № 928 (охоронний № 260010-Н) і є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965) ще з радянських часів.
Низка постанов Київради підтверджувала статус цієї території. Рішення Київського міськвиконкому № 422 від 19.03.1973 р. «Про створення в м. Києві археологічних заповідних зон та архітектурних заповідників, зон регулювання забудови та охороняюмого ландшафту» і Рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 р. № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві», а також Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 р. «Про внесення змін і доповнень до решення від 16.07.79 р. № 920.
Територія Cтарокиївської гори — це комплексна археологічна пам’ятка. Вона має унікальний культурний шар, що містить пам’ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньослов’янського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні, братську могилу захисників Києва 1240 р. Тут знаходиться поселення часів легендарного Кия VІ—VІІІ ст., величезний оборонний рів, князівські палаци та ремісничі майстерні тощо. Саме тут почалася розбудова нашої держави, причому задовго до побудови Десятинної церкви. Неприпустимо відкидати великий проміжок вітчизняної історії тому, що він припадає на дохристиянський період. Ці могили теж вимагають поваги та охорони з боку держави.
Культурний шар зберігає важливу історичну інформацію про кардинальні етапи нашої давньої історії та попередніх епох. Неприпустимо в наш час втратити найменшу інформацію про наше минуле, яке є невід’ємною частиною всесвітнього історичного процесу й належить всьому людству.
Так зване «відтворення», а фактично нова забудова, буде прямим порушенням норм світового пам’яткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії про збереження та реставрацію пам’яток і визначних місць (Венеція, 1964 р.), Міжнародної Хартії про збереження історичних міст та територій (Вашингтон, 1987 р.), Хартії з охорони й управління археологічною спадщиною (Лозанна, 1990 р.), Декларація про збереження оточення споруд спадщини, визначних місць та територій (Ксіань, 2005 р.), Хартія про інтерпретацію та презентацію визначних місць культурної спадщини (Квебек, 2008 р.).
Особливо, це стосується Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) [Ла Валетта, 1992 р.], ратифікована Законом України № 1369-IV від 10.12.2003 р.).
Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини, що підписані та ратифіковані Україною. Положення цих актів вимагають збереження автентичних пам’яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій у гаданих первинних формах) цих пам’яток.
Масштабне будівництво на території пам'ятки неминуче призведе до значних культурно-історичних втрат. До того ж відбудова масивної споруди Десятинної церкви не відповідає сучасній містобудівній ситуації, внесе дисонанс в середовище яскравої барокової пам’ятки — Андріївської церкви ХVІІІ ст., яка зараз номінується до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Старокиївська гора входить до офіційно затвердженої буферної зони собору св. Софії — пам’ятки, що входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Без відповідного дозволу з боку ЮНЕСКО будь-яке будівництво тут неможливе.
Внесений проект Закону України № 1074 від 12.12.2012 р. має суттєві юридичні вади та несе величезну загрозу збереженості унікальної пам’ятки вітчизняної історії та серйозно підриває авторитет України в світі як цивілізованої держави.

Директор
Інституту археології НАН України,
академік НАН України
П.П. ТОЛОЧКО


Сторінка 24 з 29

Пошук

Контакти

spilka.arch.ukraine@gmail.com
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Сайт "Историческая библиотека"
Великий обсяг літератури з археології в html-форматі.

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Археологія Дубенщини
Сайт присвячений археології та історії м. Дубна і Дубенського району Рівненської області, а також близьких територій (Віталій Ткач).

Ви знаходитесь тут: Головна