«Археологічна спадщина, вкрадена Росією: інформаційно-просвітницька кампанія».
Настав час підбивати підсумки.

Тому, ми організували зустріч з командою проєкту, представництвом від Гете-інституту, дирекцією Музею Ханенків, музейниками та захисниками культурної спадщини.

Локація заходу не випадкова — Музей Ханенків, стіни якого вже вкотре змушені пустувати, а детективні історії повернення художніх цінностей якого, водночас захоплюють і надихають.

Випуск 22. Михайлівський Золотоверхий собор: вкрадене, понівечене, привласнене

Михайлівський собор у Києві збудовано на честь Архистратига Михаїла у 1108—1113 роках за часів правління князя Святополка Ізяславича. Первинно це був шестистовпний тринавний хрестокупольний храм із золотим куполом, за що отримав назву Золотоверхий. Стіни собору прикрашали золочені мозаїки і фрески. Тут зберігали мощі святої великомучениці Варвари, привезені 1108 року до Києва дружиною князя Святополка Ізяславича, дочкою візантійського імператора Олексія І Комніна Варварою. Святополк збудував Михайлівський собор в ім’я свого хрестильного патрона. Одночасно Архистратиг Михаїл був покровителем святого воїнства, тож можливо, будівництво храму також пов’язане із перемогою князя над половцями.

Для тих хто, ще не встиг розібрати ялинку, ми приготували календар на 2023 рік: «Я з України, поверніть мене додому».

Випуск 21. “Стою я, відваги пам’ятник…”:
“евакуйована” стела з Херсонського краєзнавчого музею

У жовтні 2022 року російська окупаційна влада оголосила про “евакуацію” Херсонського обласного краєзнавчого музею. Росіяни розграбували археологічну й історичну експозиції, викравши різночасові археологічні знахідки, колекцію нумізматики, історичну зброю. І хоч більша частина археологічної колекції музею, яка містилася у фондосховищі, збереглася, деякі знакові і впізнаванні предмети звідти зникли.

Випуск 20. Чоловічок із Чорної могили

Славетну Чорну могилу, насип якої до сьогодні височіє у Чернігові, можна без перебільшення назвати найвизначнішим з розкопаних давньоруських курганів. Цей курган чи не єдиний, який можна класифікувати як князівський. Датовано комплекс широко — другою половиною Х ст., — і належить до часу, який дав нам найяскравіші комплекси періоду ранньої Русі (див. випуск 19).

Випуск 19. Чорна могила

Історія ранньої Русі — її зародження, вибір Середнього Подніпров’я географічним центром, а Києва столицею, утвердження князівської династії, становлення Київської Русі як держави — один із наріжних етапів української історії, який привертає значну увагу навіть людей фахово далеких від цього. Але чи можемо ми показати бодай одну могилу когось із перших князів?

Випуск 18. Інженерні дива, або як Ермітаж гончарний водовід з Солхата вивіз

Масове вивезення археологічних знахідок з кримських пам’яток, яке розпочав Державний Ермітаж ще у ХІХ столітті, було й є частиною колоніальної політики, спрямованої на вилучення матеріальної складової минулого з контексту його побутування. Здавалося б, перепоною цьому грабунку мало стати набуття Україною незалежності 1991 року і розділення музейних фондів та академічних інституцій. Але “Геть від Москви!” не стало гаслом молодої української археології, залежність якої від імперських “академічних центрів” формувалась протягом майже двох століть.

Випуск 17. Сасанідське срібло з Луганщини

Історія виявлення та подальшої долі двох срібних сасанідських посудин з території сучасної Луганщини дуже стисла і не містить жодних важливих деталей. Відомо лише, що врешті решт знахідки опинилися у Державному Ермітажі.

Сенмурв і «дерево життя». У 1823 році поблизу с. Павлівки Старобільського повіту Слобідсько-Української губернії (тепер — с. Павлівка Старобільського району Луганської області) під час оранки невеликого кургану місцеві селяни «випадково» знайшли комплекс речей: срібний з позолотою глек для вина із зображенням міфічного божества Сенмурва, дві срібні чаші та дерев’яне сідло.

Випуск 16. Гетьманські гармати в полоні російських музеїв

За століття колоніальної залежності українських земель від Москви, росіяни вивезли до метрополії безліч історико-культурних цінностей. Якщо поява археологічних знахідок у російських музеях зумовлена курганною лихоманкою та пошуком золотих скарбів, то речі мистецької цінності, здебільшого, росіяни привласнили наприкінці гетьманування Івана Мазепи (початок 18 ст.) через планомірний варварський грабунок українських міст.

Шановні колеги,
рахунок ВГО САУ і номер картки оновлено. Надсилайте, будь ласка свої внески на картку Приват 4246 0010 6613 5355.
З повагою, правління

Випуск 15. Скарб монет ХІ—ХІІІ ст. із Хотина

У 1889 році на території м. Хотин (тоді повітовий центр Бессарабської губернії) під час обробітку орендованої землі міщанин Архип Озарчук знайшов великий скарб срібних монет. За посередництва Російської імператорської академії наук і бессарабського віце-губернатора скарб передали до Ермітажу, де помилково назвали «Аккерманським». Хранитель Мюнцкабінету імперського музею відразу оцінив рідкісну знахідку як перший відомий йому скарб брактеатів. Від ХІХ ст. звичною практикою для Ермітажу був продаж музейних предметів, зокрема й вилучених з регіонів знахідок, за кордон. Тож екземпляри монет кращої збереженості з Хотинського скарбу росіяни продали німцям — в зібрання Берлінського мюнцкабінету та Нижньосаксонського крайового музею в Ганновері.

Загалом до складу скарбу входило від 1000 до 1600 монет. Понад 900 цілих і фрагментованих екземплярів і зараз знаходяться у зібранні Ермітажу.

Попри офіційні звернення до керівництва Ермітажу, росіяни систематично відмовляли українським науковцям бодай ознайомитися з цією колекцією середньовічних монет із Хотина.

Випуск 14. Викрадена історія “чорних клобуків”

Поросся — це лісостепова частина Київщини. Діброви та байрачні ліси тут поєднуються із степовими ділянками. Найбільші з таких “внутрішніх” степків — Перепетівське поле (Білоцерківський степок) та Кагарлицький степок. За князівських часів сюди з Великого степу потрапляють різні племена кочівників, яких київські літописці називали “чорні клобуки” або ж “свої погані”. Останнє підкреслювало, що в більшості ці кочівники залишалися язичниками. Окремі роди кочівників жили поряд з осілим населенням — “поршанами”. Обов’язком “чорних клобуків” Поросся, як і їхніх родичів з лівобережжя було насамперед боронити південні підступи до княжого Києва від частих набігів степовиків-половців. Про перебування “чорних клобуків” на Південній Київщині, у ХІ—ХІІІ ст. свідчать не лише письмові звістки літописів князівського часу, а й численні кургани, розкидані між річками Рось та Стугна.

Випуск 13. Вкрадені прикраси — золоті сережки VI ст. до н. е. з Ольвійського некрополя

Систематичні розкопки на території Ольвії (Миколаївська область, Україна) та її некрополя проводились від 1901 року під керівництвом археолога Бориса Фармаковського, який за цей час лише на некрополі міста відкрив близько тисячі різночасових поховань.

Шановні колеги,
любі друзі, небайдужі поціновувачі археології та історії України
Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України» та Інститут археології НАН України запрошує вас на презентацію спільного видання — науково-популярної книги «Археологія України за роки Незалежності» за редакцією Я. П. Гершковича й Д. С. Гречка (Київ: ІА НАН України, 2022, 448 с.).

Презентацію заплановано провести за підтримки й партнерства Музею історії Києва 19 січня о 16 годині в конференц-залі Музею історії Києва за адресою вул. Богдана Хмельницького, 7.

Випуск 12. Михалківські скарби, VIII—VII ст. до н. е.

Зберігаються в Росії, найімовірніше, у Москві.

У 1878 та 1897 роках біля с. Михалків Борщівського повіту на Тернопільщині виявили два золоті скарби загальною вагою понад 7 кг. Михалківські скарби стали перлиною археологічної колекції Музею Дідушицьких у Львові. До їхньої купівлі спричинився багаторічний кустош музею Владислав Зонтак, при сприянні голови повітової ради Борщова Мечислав Дунін-Борковського, перший скарб «менш-більш в цілості потрапив до музею Дідушицьких у Львові».

Випуск 11. Скарби кургану Солоха — крадіжка з «Причорномор’я»

Одним із найвідоміших царських скіфських курганів України є Солоха (розташований у Запорізькій області). Цей курган мав грандіозний насип заввишки 18 м та діаметром 110 м. Саме тут знайдено унікальні зразки греко-скіфської торевтики кінця V — початку IV ст. до н. е. (торевтика — мистецтво рельєфної обробки художніх виробів з металу).

Однак сьогодні ви не побачите ці речі в українських музеях, бо вони прикрашають колекції Державного Ермітажу.

Випуск 10. Івахниківський скарб, кінець VIІІ — початок ІХ ст.

Скарб знайдено під час оранки у 1905 році, поблизу с. Івахники Полтавської губернії (сучасне с. Яхники, Миргородський р-н, Полтавська обл., Україна). Він складався зі срібних та бронзових прикрас, а також великої кількості скляних намистин. До складу скарбу входить набір жіночих прикрас, що характерний для сіверянського племінного союзу. Це шість шийних гривень з круглих кручених срібних дротів, що мають замки на кінцях, дві срібні орнаментовані пластинчасті фібули-застібки ромбоподібної форми, два срібних персня салтівського типу, дві мідні трапецієподібні підвіски, чотири мідні бубонці, та майже 1000 скляних синіх, зелених, жовтих намистин різної форми.

Випуск 9. Незавершена реституція

У взаємовідносинах між Україною та Росією відомо не надто багато прикладів результативної реституції. До цього часу наймасштабнішою за об’ємом залишається передача культурних цінностей з музеїв РСФРР до України, що відбулася 1932 року за результатами роботи та рішенням Паритетної комісії. Серед інших колекцій, в Україну з Державного Ермітажу передали деякі матеріали шести скіфських курганів, розкопаних у дореволюційний час, а саме — Литої Могили (Мельгуновський скарб; див. детальніше: http://vgosau.kiev.ua/novyny/proekty/1289-vypusk-3), Олександрополя, Шульгівки, Чмиревої Могили, Іллінецького та Першого Мордвинівського курганів. Але 31 січня 1932 р. українським представникам повністю повернули матеріали лише трьох курганів. Ще з трьох курганів — Олександрополя, Литої та Чмиревої могил — частина предметів, звісно ж найвидовищніших, була “тимчасово” залишена в Ермітажі для виготовлення гальванокопій.

Випуск 8. Радянська влада і грабунок культурної спадщини Кочубеїв у Диканьці

Селище Диканька (тепер Полтавський район Полтавської області) відоме чи не на весь світ завдяки твору Миколи Гоголя. Окрасою Диканьки був маєток знаного та заможного козацько-дворянського роду Кочубеїв. Від кінця XVII століття цей маєток був місцем акумулювання різноманітних історико-культурних цінностей меморіального та мистецького характеру. У XІХ столітті колекції збагатилися і археологічними знахідками, оскільки власники активно долучилися до збирання та дослідження пам’яток давніх епох. Як свідчив у спогадах директор Полтавського музею Валентин Ніколаєв, котрий бачив приголомшуючі артефакти, що залишилися після від’їзду власників за кордон 1918 року, «приміщення палацу було буквально набите в окремих кімнатах картинами, старовинною бронзою, килимами, гобеленами, цінним фаянсом, фарфором і склом, старовинною зброєю і т. д. Величезну цінність мала прекрасна бібліотека…».

Вийшло друком видання, присвячене  дослідженню османської кав’ярні у Кам’янці-Подільскому. Цей унікальний комплекс було виявлено у 2016 році на Польському ринку. Ця книга — перший том із запланованого видання. В ньому наведено аналіз керамічних знахідок та опис польових досліджень кав'ярні.

Вітаємо автора, голову Хмельницького підрозділу Спілки, Павла Нечитайла та його колег з цим науковим досягненням!