Cпілка археологів України

  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

ЗМІ




Спільний проект UA: Радіо Культура та ВГО САУ

UA: Радіо Культура та ВГО Спілка археологів України розпочали цикл радіозустрічей з провідними українськими археологами та істориками археології в межах авторського проекту Юлії Чаплінської "Імператив: теми, обов'язкові для осмислення".

Програми відбуваються раз на два тижні, по пореділках о 10.15—11.00.

Послухати записи ефірів можна тут:


Зібраний докупи бездоказовий негатив, а не «інтерв’ю колишньої археологині» — Алла Буйських

18 червня цього року на сайті «Української правди» було опубліковане інтерв’ю кандидата політичних наук О. Андроса з «колишньою археологинею» Г. Заворотною. Відповідаючи на заклик редакції взяти участь у обговоренні цього тексту не можу не скористатися цією нагодою. Саме тому беру на себе відповідальність написати цього публічного листа, який буде розміщено на он-лайн ресурсах Інституту археології НАН України: офіційному сайті та ФБ-сторінці, а також на он-лайн ресурсах Спілки археологів України. Тобто говоритиму не лише від імені колективу Інституту археології НАН
України, а й від усього професійного археологічного загалу нашої країни.



Волинські новини: "Машина часу, або історія, якої можна торкнутися"

Чи задумувалися ви коли-небудь про те, якими були давні люди? Чим займалися, про що думали, як розважались, у яких будинках жили? Було б цікаво дізнатися, правда? А допоможе цьому наука — археологія, яка здатна розповісти, ба більше — показати, якими ж були древні цивілізації. Це своєрідна машина часу, яка повертає у минуле!

Далі — в матеріалі ІА Волинські Новини.



ВНУЧКА ЗНАЙШЛА ОСТАНКИ ДІДА ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ

Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Виявлене поховання

Археологам із ДП "Волинські старожитності" доводилося проводити чимало ексгумацій людських останків. Кілька років поспіль вони досліджують городище у Володимирі–Волинському, де в 1939—1941 роках розстріляно більше тисячі людей, розшукали чимало поховань польських прикордонників. Бувало, що науковці знали, чиї саме останки вони вивчають. Та цього разу, мабуть, вперше до них звернулася жінка з проханням знайти… могилу її дідуся.

У книжці волинського краєзнавця Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943—1944 рр.» є інформація, що в роки війни від рук польських воєнізованих формувань загинули шість жителів села Поничів нинішнього Володимир–Волинського району. Двох розстріляли на цегельні Льотнища, пізніше перепоховали на кладовищі Поничева. Ще чотирьох вбили біля домівок на початку 1944 року. Свій останній спочинок вони знайшли на роздоріжжі при в’їзді в село. Напис на могилі гласить: «На згадку від громадян села Поничів. 1993 р.». Проте місце поховання одного з них, Василя Мосійчука, досі не відшукали. Щоправда, старожили села знали приблизно, де воно.

Підготовка до перепоховання

— Мама розповідала мені, що на городі могила діда. Бабуся Єлизавета Мосійчук померла 1953 року, коли й Сталін. А дідуся Василя я не пам’ятаю. Він жив у селі Поничів. Там познайомився з якоюсь жінкою, вони мали дві чи три дівчинки. Казали, ніби того страшного дня поляки йшли і вбивали всіх, хто був надворі. А дідуся, зі слів мами, застрелили, закрутили руки дротом і кинули в студню. Коли почала ходити в Університет третього віку, то Ярослав Царук згадував про це. Тоді й вирішила дізнатися, є там могила діда чи немає, — Любов Мосійчук витирає сльози.

Доля не балувала цю жінку. Після закінчення сьомого класу, в 14 років, їй довелося йти працювати, щоб допомогти меншим братам і сестрам. У родині було восьмеро дітей. А оскільки паспортів тоді на селі не мали, то дядько влаштував дівчину на сезонну роботу. Працювала то на цукровому, то на консервному заводі. Потім закінчила вечірню школу, заробляла на хліб у «воєнторзі», на швейній фабриці, паркетному заводі. Нині Любов Михайлівна на пенсії. Не сидиться на місці. Торік закінчила медичний факультет в Університеті третього віку. Цього року пішла на історичний.

Перепоховання Василя Мосійчука

— Снилося, що я історичний не закінчила. Хоча багато знаю, бо тут народилася, але все одно дуже цікаво слухати про історію рідного краю, — ділиться Любов Михайлівна.

І ось ми їдемо в село Поничів. На роздоріжжі біля могили убитих українців зупиняємося. Поряд, на городі Віри Ващук, і поховали Василя Мосійчука. Він їй доводився вітчимом свекрухи.

Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський та співробітник цієї установи Тарас Верба беруться до роботи. Розмічають приблизний розкоп і заглиблюються на штик. Відтак зачищають площу розкопу. Потім ще на один. Знаходять уламок гутного скла, кілька шматків кераміки. Проте могильної плями не видно — усюди майже чиста глина. Річ у тім, що ґрунт у могилі завжди темніший, ніж там, де не перекопано. Очевидно, свідки помилилися, коли вказували це місце.

— Вибачайте, Любове Михайлівно, — каже Олексій Златогорський. — Пошуки продовжимо вже навесні. Тоді залучимо георадар і дослідимо всю навколишню територію.

— Він повинен бути на городі, якщо ніхто не розкопував. Я пам’ятаю, що раніше, коли їздили в село, то тут, у кутку, ще була могилка. Там і квіти були, а тепер усе зрівняно з землею, — схвильовано каже жінка.

— Є! — гукає цієї миті, витягуючи кілька кісток, Тарас Верба, який ще трохи заглибився в ґрунт.

Археологи з новими силами беруться розчищати поховання. Невдовзі вже видно кістки рук. Спостерігаю за Любов’ю Мосійчук — жінка ледве тримається, щоб не плакати. Це ж останки її рідного дідуся, якого вона ніколи не бачила, але якого знайшла через 70 років. Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Сергій НАУМУК

Газета "Волинь-нова"

Фото Тараса ВЕРБИ

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"


ЗУСТРІЧ З АРХЕОЛОГАМИ В ЕФІРІ ПЕРЕДАЧІ «ТАКТИ ТА ФАКТИ»

8 листопада на Волинському телебаченні чергову передачу «Такти і факти» журналіст Василь Ворон присв’ятив пам’яті  видатного українського археолога, відомого дослідника Волині Дениса Никодимовича Козака.

Спогадами про видатного науковця та археолога, вчителя та наставника з телеглядачами поділилися  директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, кандидат історичних наук Сергій Панишко, археологи Тарас Верба та Сергій Теліженко.

Передача розпочалася переглядом фото Дениса Никодимовича на розкопках в Хрінниках. Адже, як зазначив директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський: «Хрінники це пісня Дениса Никодимовича. Тут понад 20 археологічних сезонів ним досліджувалися слов’янські та готські поселення, — продовжує Олексій.  Для нас археологів він став дороговказом та провідним дослідником  ранньослов’янських пам’яток на Волині (Загаї, Городок, Гірка Полонка, Боратин, Баїв, Линів, П’ятидні, Маяки, Хрінники), Подністер’ї та Західному Побужжі (Підберізці, Сокільники, Гринів, Звенигород, Чишки, Пасіки-Зубрицькі, Велика Слобода). Будемо намагатися, при наймі  не повторювати його шлях, а доповнити тому що перевершити такого маестро у вітчизняній  археології  неможливо…».

«Чи можливе здійснення музеїфікації всіх артефактів у Хрінниках та створення музейного комплексу?»  поцікавився Василь Ворон.

«У Хрінниках ми маємо стратиграфію з певними обмеженнями - навколо Хрінницького водосховища  не спадає рівень води. Окрім того, багато стародавніх поселень на сьогодні знаходяться на забудованих ділянках землі, або там, де проводиться оранка (на жаль, так сталося, в нашому законодавстві). А при таких, м’яко кажучи, несприятливих  моментах, як можна створити повноцінний музейний комплекс?

Так, є Шанків Яр, де було знайдено відоме святилище готів, жертовник готів і бог Сарапіс. Як зробити музеєфікацію, щоб люди могли бачити як жили готи на нашій землі більше тисячі років тому? Потрібно мабуть думати і діяти владі, музейним працівникам та науковцям разом,  на благо збереження археологічної спадщини. А подальше наше бажання продовження справи Д.Н. Козака дослідження Хрінників залежить від Інституту археології України», відповів Олексій Златогорський.

Штрихами до портрету видатного археолога стали і спогади кандидата історичних наук Сергія Панишко.

«Фактично, починаючи з середини 70-х років подальші покоління студентів історичного факультету, Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки проводили розкопки по Волині з Денисом Никодимовичем. Він був не лише провідним науковцем в археології, а й хорошим організатор. Адже, Денис Никодимович був заступником директора Інституту археології НАН України, головою ВГО «Спілки археологів України.

В часи економічної нестабільності в нашій державі, що не сприяло проведенню археологічних експедицій і по Україні працювало всього декілька експедицій. Козаку Д.Н. вдавалося  кожний рік  проводити розкопки. Тому він найбільше за площею здійснив розкопів. Оскільки він багато працював, то йому і щастило із знахідками. Серед археологічної спадщини, яку залишив нам Денис Некодимович, продовжив Сергій Панишко - це його безцінні знахідки під час розкопок. Він знайшов на Львівщині піхви меча, перше язичницьке святилище в Загаях, виробничі споруди в Хрінниках, найдавніше зображення плуга на стінці горщика. Він виокремив зубрицьку археологічну культуру, що належала давньослов’янським племенам венедів. Відкриттів дуже багато, цілий комплекс, вони будуть використовуватись науковцями ще сотні років і дозволять зробити ще не один історичний висновок».

На прохання Василя Ворона Сергій Дмитрович окремо зупинився на археологічних знахідках Володимир-Волинська, адже цього року ми будемо вшановувати пам'ять короля Данила Романовича.

«У дослідженні епохи правління короля Данила саме археологія дає багато зрозуміти про симбіоз західної та східної культур в нашому регіоні, зазначав Сергій Дмитрович . Так, в Хелмі проводяться  нові розкопки укріплення даного періоду, але для нас волинян цікаво розкопки в с . Новоугрузьке ( літописний Угровськ) в Любомльському районі, бо це були доменіальні володіння короля Данила. Як прояв західноєвропейської культури слід відмітити класичні лицарські замки (городища типу «motte аnd baily» у селах Фалемичі і П’ятидні у Володимир-Волинському р-ні). Подібне укріплення було знайдено в селі Качин. Разом з тим археологами виявлені знахідки XIII ст. характерні для типової східної цивілізації кашинна кераміка  іранського походження.

Згадуючи про Володимир-Волинський окремо зупинилися на виявлені та ексгумації останків жертв масових розстрілів спільною українсько-польською експедицією на давньоруському городищі, поруч із володимирською в’язницею НКВС та гестапо. Кати, що знищували людей, перетворили городище у суцільний могильник  поруч із стіною замку було виявлено могильну яму.

Щодо проведення ексгумації останків жертв археолог Тарас Верба відмітив: «Завдяки Олексію Златогорському та його колегам з Польщі у нас почалась створюватись  база для ДНК, що дасть можливість кожному знайти своїх предків, родичів. Хоча це кропітка робота і спрямована на перспективу».

Олексієм Златогорським були  згадані  на передачі нещодавні події 9 жовтня 2014 року  перепоховання останків польських військових, що загинули у вересні 1939 року, і були виявлені та ексгумовані спільною українсько-польською експедицією ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорона Пам'яті Боротьби і Мучеництва (керівник  Домініка Сємінські). Дослідження проводилось у с. Положеве (виявлено три поховання прикордонників, встановлено ім'я одного  поручика Яцека Томашевського), у с. Глинянка (поховання польського прикордонника), у с. Мельники (три поховання польських прикордоників і одного поліцейського). «Роботи ще не завершені  зазначив Олексій Златогорський  нам не вдалося виявити поховання близько 50-ти розстріляних полонених польських прикордонників у с. Піща, невдалося виявити і розстріляну родину польського офіцера у с. Грабове. Плануємо продовжити дослідження у наступному вже році».

Щодо питання останніх археологічних досліджень на Волині, які на сьогодні проводяться в с. Ратнів Луцького району археолог Сергій Теліженко продовжив: «Буквально нещодавно, під час розкопок, на правому березі Чорногузки, нами знайдено частину давньоруського житла з добре збереженою глинобитною піччю, купол якої, на жаль, обвалився. Крім того, нами була зроблена промивка сигменту з неолітичного об’єкта, для встановлення палеоботанічних знахідок. Так, були виявлені численні рештки, схожі на зерна пшениці. Подальші висновки щодо їх визначення буде залежати від спеціалістів археоботаніки з Литви, які в подальшому будуть їх досліджувати. Адже, за цими зернами можна буде встановити час існування неолітичного об’єкта».

«Хочу зауважити,  продовжив Сергій,  що на цих розкопках в Ратневі здебільшого матеріали були виявлені на поверхні грунту (переореному) і це має велику перспективу для подальших досліджень.

Василь Ворон як приклад, пригадав всім, як в Устилузі вдалося завдяки втручанню Олексія Златогорського врятувати давньоруське городище, і поцікавився чи складно буде сьогодні вберегти від знищення археологічні пам’ятки на Волині. На що Олексій з нотою песимізму відповів: «Людям, а особливо чиновникам, завжди було важко довести  різницю між пам’яткою  архітектури та археологічною пам’яткою. Для них це чомусь, як Ви зазначили, це чомусь «архіскладно». Я маю надію, що сьогодні прямуючи до європейських загальноприйнятих світових норм, наші урядовці не дозволять, щоб будівельники, або хтось інший вирішували, чи є на місці археологічні пам’ятки, чи ні. Це повинні робити тільки науковці, проводячи експертизи. Інакше ми втратимо цінну джерельну базу нашої історії».

http://youtu.be/NvoEAhRK6zQ

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»


ВИДАННЯ «ВОЛИНЬ-НОВА» ПРО УРЯДОВІ НОВАЦІЇ У СФЕРІ АРХЕОЛОГІЇ

У електронному виданні газети «Волинь-нова» за  вівторок, 04 листопапада 2014 р. редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова» Сергій НАУМУК у рубриці «Проблема» переймався та дивувався УРЯДОВИМИ НОВАЦІЯМИ У СФЕРІ АРХЕОЛОГІЇ.

24 жовтня на засіданні Кабінету Міністрів України було схвалено проект постанови «Про затвердження Порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволу, погодження чи висновку та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 316». Документ 2002 року регламентував проведення археологічних досліджень перед будівництвом. Звісно, забудовники як могли гальмували втручання науковців. То тут, то там хтось руйнував археологічні об’єкти, зводячи будівлю. Але загалом бізнесмени та й пересічні громадяни додержувались законодавства. Потроху приходило розуміння, що перед будівництвом треба проводити розвідки і у разі потреби — розкопки.

Питання було в грошах: забудовники не хочуть платити зайве, а розкопки – задоволення не дешеве. Крім того, іноді навіть фахівцям годі точно визначити обсяг робіт і, відповідно, їхню вартість. Пам’ятаю, як у 2010 році на містобудівній раді Луцька чиновники розпинали заступника директора ДП «Волинські старожитності» Сергія Панишка, скільки ж коштуватимуть розкопки у Старому місті, де планували збудувати готель? Дарма науковець намагався пояснити, що складно точно визначити потужність культурного шару, а тому про вартість робіт можна говорити лише приблизно.

З оплатою розкопок, як на мене, є два варіанти: або за археологічні дослідження на ділянці платить забудовник, або держава. У європейських країнах здебільшого застосовують перший. Постмайданна Україна вибрала третій – на будмайданчиках не проводити археологічних досліджень зовсім. Саме такий висновок випливає з оприлюдненого проекту постанови.

З Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою вилучили словосполуку «інші земляні роботи», де йшлося про необхідність археологічних досліджень. А я хочу нагадати про відкриття волинських археологів, які вони зробили завдяки експертизам ділянок під будівництво. Якби не було обов’язкового обстеження науковцями ділянок, не бачили б ми ні срібних монет із Полонки Луцького району, ні уламка давньоруської князівської булави, яка могла належати Юрію Долгорукому, ні скарбу зі Старого Луцька та ще безлічі знахідок. Тепер під ковшами екскаваторів на законних підставах безслідно зникатимуть цілі поселення, не те що якісь монети.

А ще невдовзі рятувальні археологічні дослідження провадитимуть тільки «на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць відповідно до статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Звісно, навіщо рятувати щось від ковша бульдозера поза охоронюваною археологічною територією?

Дарма що, ратифікувавши ще 2003 року Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини, Україна зобов’язалася збільшити обсяг матеріальних ресурсів для археології. Зокрема й вжити заходів, щоб у великих державних або приватних проектах були передбачені кошти на будь–які необхідні археологічні роботи. Стаття 9 згаданої конвенції зобов’язує підписантів здійснювати освітницькі заходи, щоб поглибити поінформованість громадськості про цінність археологічної спадщини. Скидається на те, що в Україні освітницькі заходи треба починати з Міністерства культури.

Джерело: http://www.volyn.com.ua/?rub=32&article=0&arch=


ПОЛЬСКЕ РАДІО ПРО СПІЛЬНУ УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКУ ЕКСПЕДИЦІЮ

Острівки

У дописі Кшиштофа Кота на сайті польського радіо RMF FM з’явилася інформація про роботу спільної українсько-польської експедиції 2014 р. ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва в Любомльському та Шацькому районах Волинської області. Зокрема, у селі Острівки, Положево, Мельники.

Місце поховання польських прикордонників у селі Положево

Село Острівки нині не існує. На місці  села залишилось кладовище, де поховані загиблі поляки з сіл Острівки, Воля Островецька, Янковичі, Кути, Бірки, Чмикос. Багато поховань залишилось також на полях згаданих сіл і, зокрема, неподалік від кладовища в Острівках, на місцевості, де колись існував костел.

Літом цього року проведено на цьому місті пошукові роботи. Так, було зроблено біля 10 тисяч зондів за допомогою бура. Жодного поховання виявлено не було. Ян Федірко представник Люблінської «Фундації Незалежності» вважає, що роботам археологів мають передувати дослідження істориків та архівістів, оскільки на сьогоднішній день майже не залишилось свідків тих кривавих подій.

Надалі у дописі Кшиштоф Кот згадує дослідження спільної експедиції в околицях Шацька. Історія цього регіону тісно пов’язана з історією польських прикордонників. Тут відбулися дві битви поляків з більшовиками в вересні 1939 року. Пам'яттю  про загиблих поляків займаються сучасні польські прикордонники, зокрема, підполковник Яцек Козак.

Ексгумаційні дослідження у с. Глинянка

«Для нас є досить принципово і важливим, що можемо прийняти участь у дослідницьких експедиціях і ексгумаціях  останків колишніх прикордонників, які загинули тут на Волині, - розповідає полковник Яцек Козак — не помирає той хто залишається в пам’яті живих. Власне тому їздимо на Волинь і проводимо ексгумаційні дослідження. Літом цього року ексгумували останки семи польських прикордонників та одного поліцейського, проводили також пошукові дослідження в районі сучасного Шацька і села Піщі. Після битви під Витичне багато польських прикордонників були розстріляні більшовиками у Піщі. На сьогоднішній день не відомо місце їх поховання. Але будемо його шукати. Плануємо також знати імена тих, хто загинули і були ексгумовані нами цього року. Заради цього брали зразки ДНК померлих. Вважаємо, що місць поховань на дорозі маршу групи прикордонників генерала Орліка- Рюкеманна досить багато, особливо в районі Шацька на Україні і в Витичне під Влодавою  в Польщі».

Поховання польських прикордонників
у с. Мельники

Далі у дописі Кшиштоф Кот згадав ексгумаційні роботи в селі Положево Шацького району. Зокрема, тут у лісі, в урочище  Гузне, ексгумовано останки поручника Яцека Томашевського. Довгі роки поховання оточувала дерев’яна огорожа. Старожили зберегли ім’я прикордонника, а також місце його поховання. Запам’ятали також, що той солдат був похований без ніг. Цей факт підтвердила ексгумація. Окрім того, за метрів 700 від могили Томашевського у самому селі Положево знаходилась могила двох польських прикордонників. Опікувалась нею місцева мешканка, яка померла рік тому. Отже, лише цього року прикордонники були ексгумовані спільною експедицією.

Всі виявлені останки прикордонників і поліцейського були з урочистостями перепоховані 9 жовтня цього року на місцевому кладовищі у селі Мельники Шацького району під символічним дерев’яним хрестом. Можливо колись будуть встановленні їхні імена.

«Наша історія - трагічна історія, — говорить Яцек Козак  зрозуміло, що ми не претендуємо на Волинську землю, але останки наших солдатів там є. Те, що там немає нині Польщі не означає, що ми не повинні про них пам’ятати. Вони там лежать і забути про них не можемо».

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»




У РАТНЕВІ ЗНАЙШЛИ ХЛІБОРОБСЬКЕ ПОСЕЛЕННЯ, ЯКОМУ ПОНАД 7 ТИСЯЧ РОКІВ!

Уперше на Волині археологічні розкопки ініціювала громада села на чолі з настоятелем церкви Святої Параскеви отцем Онуфрієм, яку підтримав керівник місцевого господарства Віктор Шумський...

Нечасто люди проявляють нині таку високу свідомість, адже роботу археологів треба оплачувати. Понад те, церковна громада забезпечила харчування та тимчасовий прихисток.

І ось уже другий місяць тривають роботи. Навколо Ратнева науковці знайшли чимало пам’яток різного періоду: від кам’яного віку до поховання десятьох червоноармійців часів Другої світової війни. Наразі досліджують багатошарове поселення на березі річки Чорногузки. За переказами там, де нині урочище Городок, колись було містечко.

-  На цьому поселенні знайшли кілька різних господарських та житлових об’єктів. Дослідивши рів навколо нього, виявили кераміку милоградської та лужицької культур ранньозалізного віку, — розповідає представник ДП «Волинські старожитності» Віталій Ткач. - Милоградська культура для Волині - щось дивне, бо її пам’ятки зосереджені вздовж річки Горині та в Білорусі. До того ж кераміка дуже схожа на межановицьку. Можливо, це і є об’єкт межановицької культури, яку витіснили носії тшинецької.

Розглядаємо знахідки археологів, серед яких кістки домашніх тварин, кам’яні знаряддя праці, давньоруське кресало. Особливу увагу привертають уламки горщика культури лінійно–стрічкової кераміки. Науковці кажуть, що це була доволі важка кухонна посудина зі стінками завтовшки до 2 сантиметрів, яку нечасто переносили. Її можна реставрувати, і тоді вона стане бажаним експонатом для музею.

У розкопках беруть участь студенти історичного факультету Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, які проходять археологічну практику. Керує ними кандидат історичних наук Сергій Теліженко. Родом із Луганська, він з 2006 року працював у Кримському відділенні Інституту археології. Вивчав неоліт Сходу України, потім Південного берега Криму, а відтак розширив рамки дослідження і на гірський Крим. Після анексії півострова відгукнувся на запрошення директора ДП «Волинські старожитності» і приїхав на Волинь.

- Культура лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК), яку ще називають дунайською, загальноєвропейського значення. Окрім місцевого населення, її створили прийшлі племена з долини Дунаю, з Балканів. Це цікава тема, але не тому, що ми знайшли горщики, кераміку, кремінь. А тим, що досі не досліджено, яке в цих племен було скотарство (носії КЛСК - одні з перших фермерів України), яке зерно вирощували, яка хронологія пам’яток, як на Волині відбувалася неолітизація? - Сергій Теліженко окреслив перспективні питання для досліджень. - Можемо тільки припускати, коли існувала ця культура - 5200 чи 5500 років до нашої ери. Тому було б непогано розв'язати ці питання хоча б на волинському рівні. Це цікаво і європейським дослідникам, бо її пам’ятки тягнуться ледь не до Атлантики.

- Кілька років тому на протилежному березі Чорногузки ми розкопали пам’ятку дніпро–донецької культури. Цікаво, чому тут поселення КЛСК, а буквально за п’ять кілометрів - уже іншої, хоча вони майже одночасові? - долучається до дискусії Олексій Златогорський.

Щоби відповісти на всі запитання, археологам доведеться чимало попрацювати. Проте їхні зусилля неодмінно увінчаються новими відкриттями.

Довідково

Знахідки яких періодів виявили біля Ратнева?

Палеоліт, неоліт (культура лінійно стрічкової кераміки), мідний вік, бронзовий вік (межановицька та тшинецько–комарівська культури), ранньозалізний вік (милоградська та лужицька культури), ранні слов’яни ІХ — середина ХІ століття, давньоруські матеріали ХІ-ХІІ століть.

Сергій Наумук

Газета Волинь-Нова

Фото: Сергія Наумука та Віталія Ткача

1. Віталій Ткач з горщиком перших землеробів.

2. Загальний вид розкопу.

3. Промивання грунту з вогнища КЛСК.

4. Роботи в розкопі.

5. Роботи в розкопі.

6. Роботи в розкопі.

7. Роботи в розкопі. Сергій Теліженко.



Звернення ІА НАН України за підтримки ВГО САУ до Мінрегіонів України

Інститут археології НАН України за ініціативи та активної участі Правління ВГО «Спілка археологів України» (САУ) звернулося із зверненням до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України) з проханням вжити вичерпних заходів для збереження об’єктів археологічної спадщини в процесі розробки проектів землеустрою для потреб будівництва.

Мінрегіон України врахував внесені нами пропозиції в повному обсязі, що відображено у відповідному документі (лист № 7/14-5128 від 29.04.2014 - подається нижче).

САУ висловлює вдячність відповідальним особам Мінрегіону України за патріотичну, державну позицію у справі збереження наших історичних скарбів і закликає інші керівні державні установи, зокрема Держземагенство України, взяти цю позицію за взірець.

Звертаємося до всіх членів САУ уважно вивчити документ Мінрегіону України, вимагати врахування його положень відповідними проектними організаціями.

Просимо повідомляти Правління САУ про факти ігнорування чиновниками вимог Мінрегіону України.

Голова правління САУ Д.Н. Козак



Археологи шукають під латинською катедрою цвинтар

І знову археологічні дослідження. Цього разу археологи працюють біля Латинського кафедрального собору, що на площі Катедральній, 1. Замовник робіт - парохія римо-католицької церкви, виконавець - Науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України. Археологи та науковці повинні вивчити особливості будівництва фундаменту огорожі костелу, визначити глибину його закладення. Про це розповіла “ВЗ” прес-секретар “Рятівної археологічної служби” Мирослава Іваник.

Далі >>


Областная прокуратура вернула государству два древних кургана

Суд удовлетворил иск прокуратуры Пологовского района и вернул в собственность государства земельный участок, на котором расположена археологическая достопримечательность – курган стоимостью почти 2 миллиона гривен.

Далі >>


Сторінка 2 з 3

Пошук

Контакти

spilka.arch.ukraine@gmail.com
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Архів випусків журналу «Археологія» (з 2008 р.)
На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Stratum plus
Архів журналу "Stratum plus".

Сайт "Историческая библиотека"
Великий обсяг літератури з археології в html-форматі.

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Ви знаходитесь тут: Новини ЗМІ