З 6 по 10 листопада 2014 року проходила спільна пошуково-археологічна експедиція за участю ДП «Волинські старожитності» (Олексій Златогорський, Тарас Верба), ДП «Рівненська старовина» (Юрій Харковець), Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва (Домініка Семінська, Адам Кучинські) Товариства ветеранів польських прикордонних формувань (Вальдемар Бохенські), волонтерів з числа польських прикордонних військ, за підтримки віце-консула республіки Польща в Україні Кшиштофа Васілевського, місцевого краєзнавця Світлани Коток, «Фундації незалежності» з Любліна (Ян Федірко).

Метою пошукових робіт було виявлення місць поховань офіцерів Корпусу оборони прикордоння Польщі, які були взяті в полон Радянськими військами та розстріляні в районі села Тинне в вересні 1939 року. Роботи ускладнювались відсутністю документальних чи архівних даних, у пошуках науковці покладались на свідчення старожилів.

7 листопада було закладено траншею розмірами 1х10 м в місці найбільш вірогідного місця розстрілу, яка засвідчила відсутність будь яких слідів могили.

8—9 листопада проводилось шурфування в інших перспективних місцях, яке також не дало результатів. Була проведенна урочиста месса в Преображенському костелі.

Хоча, на жаль, роботи не дали результатів, та всі організації сподіваються в майбутньому на плідну співпрацю та продовження пошуків в селі Тинне.

Дослідження з георадаром	Учасники експедиції біля польського ДОТу
Обстеження польських ДОТів	Обстеження польських ДОТів

8 листопада на Волинському телебаченні чергову передачу «Такти і факти» журналіст Василь Ворон присв’ятив пам’яті  видатного українського археолога, відомого дослідника Волині Дениса Никодимовича Козака.

Спогадами про видатного науковця та археолога, вчителя та наставника з телеглядачами поділилися  директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, кандидат історичних наук Сергій Панишко, археологи Тарас Верба та Сергій Теліженко.

Передача розпочалася переглядом фото Дениса Никодимовича на розкопках в Хрінниках. Адже, як зазначив директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський: «Хрінники — це пісня Дениса Никодимовича. Тут понад 20 археологічних сезонів ним досліджувалися слов’янські та готські поселення, — продовжує Олексій. — Для нас археологів він став дороговказом та провідним дослідником  ранньослов’янських пам’яток на Волині (Загаї, Городок, Гірка Полонка, Боратин, Баїв, Линів, П’ятидні, Маяки, Хрінники), Подністер’ї та Західному Побужжі (Підберізці, Сокільники, Гринів, Звенигород, Чишки, Пасіки-Зубрицькі, Велика Слобода). Будемо намагатися, при наймі  не повторювати його шлях, а доповнити — тому що перевершити такого маестро у вітчизняній  археології — неможливо…».

«Чи можливе здійснення музеїфікації всіх артефактів у Хрінниках та створення музейного комплексу?» — поцікавився Василь Ворон.

«У Хрінниках ми маємо стратиграфію з певними обмеженнями - навколо Хрінницького водосховища  не спадає рівень води. Окрім того, багато стародавніх поселень на сьогодні знаходяться на забудованих ділянках землі, або там, де проводиться оранка (на жаль, так сталося, в нашому законодавстві). А при таких, м’яко кажучи, несприятливих  моментах, як можна створити повноцінний музейний комплекс?

Так, є Шанків Яр, де було знайдено відоме святилище готів, жертовник готів і бог Сарапіс. Як зробити музеєфікацію, щоб люди могли бачити як жили готи на нашій землі більше тисячі років тому? Потрібно мабуть думати і діяти владі, музейним працівникам та науковцям разом,  на благо збереження археологічної спадщини. А подальше наше бажання продовження справи Д.Н. Козака — дослідження Хрінників залежить від Інституту археології України», — відповів Олексій Златогорський.

Штрихами до портрету видатного археолога стали і спогади кандидата історичних наук Сергія Панишко.

«Фактично, починаючи з середини 70-х років подальші покоління студентів історичного факультету, Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки проводили розкопки по Волині з Денисом Никодимовичем. Він був не лише провідним науковцем в археології, а й хорошим організатор. Адже, Денис Никодимович був заступником директора Інституту археології НАН України, головою ВГО «Спілки археологів України.

В часи економічної нестабільності в нашій державі, що не сприяло проведенню археологічних експедицій і по Україні працювало всього декілька експедицій. Козаку Д.Н. вдавалося  кожний рік  проводити розкопки. Тому він найбільше за площею здійснив розкопів. Оскільки він багато працював, то йому і щастило із знахідками. Серед археологічної спадщини, яку залишив нам Денис Некодимович, — продовжив Сергій Панишко - це його безцінні знахідки під час розкопок. Він знайшов на Львівщині піхви меча, перше язичницьке святилище в Загаях, виробничі споруди в Хрінниках, найдавніше зображення плуга на стінці горщика. Він виокремив зубрицьку археологічну культуру, що належала давньослов’янським племенам венедів. Відкриттів дуже багато, цілий комплекс, вони будуть використовуватись науковцями ще сотні років і дозволять зробити ще не один історичний висновок».

На прохання Василя Ворона Сергій Дмитрович окремо зупинився на археологічних знахідках Володимир-Волинська, адже цього року ми будемо вшановувати пам'ять короля Данила Романовича.

«У дослідженні епохи правління короля Данила саме археологія дає багато зрозуміти про симбіоз західної та східної культур в нашому регіоні, — зазначав Сергій Дмитрович . Так, в Хелмі проводяться  нові розкопки укріплення даного періоду, але для нас волинян цікаво розкопки в с . Новоугрузьке ( літописний Угровськ) в Любомльському районі, бо це були доменіальні володіння короля Данила. Як прояв західноєвропейської культури слід відмітити класичні лицарські замки (городища типу «motte аnd baily» у селах Фалемичі і П’ятидні у Володимир-Волинському р-ні). Подібне укріплення було знайдено в селі Качин. Разом з тим археологами виявлені знахідки XIII ст. характерні для типової східної цивілізації — кашинна кераміка  іранського походження.

Згадуючи про Володимир-Волинський окремо зупинилися на виявлені та ексгумації останків жертв масових розстрілів спільною українсько-польською експедицією на давньоруському городищі, поруч із володимирською в’язницею НКВС та гестапо. Кати, що знищували людей, перетворили городище у суцільний могильник — поруч із стіною замку було виявлено могильну яму.

Щодо проведення ексгумації останків жертв археолог Тарас Верба відмітив: «Завдяки Олексію Златогорському та його колегам з Польщі у нас почалась створюватись  база для ДНК, що дасть можливість кожному знайти своїх предків, родичів. Хоча це кропітка робота і спрямована на перспективу».

Олексієм Златогорським були  згадані  на передачі нещодавні події 9 жовтня 2014 року — перепоховання останків польських військових, що загинули у вересні 1939 року, і були виявлені та ексгумовані спільною українсько-польською експедицією ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорона Пам'яті Боротьби і Мучеництва (керівник — Домініка Сємінські). Дослідження проводилось у с. Положеве (виявлено три поховання прикордонників, встановлено ім'я одного — поручика Яцека Томашевського), у с. Глинянка (поховання польського прикордонника), у с. Мельники (три поховання польських прикордоників і одного поліцейського). «Роботи ще не завершені — зазначив Олексій Златогорський — нам не вдалося виявити поховання близько 50-ти розстріляних полонених польських прикордонників у с. Піща, невдалося виявити і розстріляну родину польського офіцера у с. Грабове. Плануємо продовжити дослідження у наступному вже році».

Щодо питання останніх археологічних досліджень на Волині, які на сьогодні проводяться в с. Ратнів Луцького району археолог Сергій Теліженко продовжив: «Буквально нещодавно, під час розкопок, на правому березі Чорногузки, нами знайдено частину давньоруського житла з добре збереженою глинобитною піччю, купол якої, на жаль, обвалився. Крім того, нами була зроблена промивка сигменту з неолітичного об’єкта, для встановлення палеоботанічних знахідок. Так, були виявлені численні рештки, схожі на зерна пшениці. Подальші висновки щодо їх визначення буде залежати від спеціалістів археоботаніки з Литви, які в подальшому будуть їх досліджувати. Адже, за цими зернами можна буде встановити час існування неолітичного об’єкта».

«Хочу зауважити, — продовжив Сергій, — що на цих розкопках в Ратневі здебільшого матеріали були виявлені на поверхні грунту (переореному) і це має велику перспективу для подальших досліджень.

Василь Ворон як приклад, пригадав всім, як в Устилузі вдалося завдяки втручанню Олексія Златогорського врятувати давньоруське городище, і поцікавився чи складно буде сьогодні вберегти від знищення археологічні пам’ятки на Волині. На що Олексій з нотою песимізму відповів: «Людям, а особливо чиновникам, завжди було важко довести  різницю між пам’яткою  архітектури та археологічною пам’яткою. Для них це чомусь, як Ви зазначили, це чомусь «архіскладно». Я маю надію, що сьогодні прямуючи до європейських загальноприйнятих світових норм, наші урядовці не дозволять, щоб будівельники, або хтось інший вирішували, чи є на місці археологічні пам’ятки, чи ні. Це повинні робити тільки науковці, проводячи експертизи. Інакше ми втратимо цінну джерельну базу нашої історії».

http://youtu.be/NvoEAhRK6zQ

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

До уваги членів Всеукраїнської громадської організації "Спілка археологів України".

11.12.2014 о 14.00 відбудуться загальні збори членів ВГО САУ. Засідання відбудеться в актовому залі Інституту.

У електронному виданні газети «Волинь-нова» за  вівторок, 04 листопапада 2014 р. редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова» Сергій НАУМУК у рубриці «Проблема» переймався та дивувався УРЯДОВИМИ НОВАЦІЯМИ У СФЕРІ АРХЕОЛОГІЇ.

24 жовтня на засіданні Кабінету Міністрів України було схвалено проект постанови «Про затвердження Порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволу, погодження чи висновку та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 316». Документ 2002 року регламентував проведення археологічних досліджень перед будівництвом. Звісно, забудовники як могли гальмували втручання науковців. То тут, то там хтось руйнував археологічні об’єкти, зводячи будівлю. Але загалом бізнесмени та й пересічні громадяни додержувались законодавства. Потроху приходило розуміння, що перед будівництвом треба проводити розвідки і у разі потреби — розкопки.

Питання було в грошах: забудовники не хочуть платити зайве, а розкопки – задоволення не дешеве. Крім того, іноді навіть фахівцям годі точно визначити обсяг робіт і, відповідно, їхню вартість. Пам’ятаю, як у 2010 році на містобудівній раді Луцька чиновники розпинали заступника директора ДП «Волинські старожитності» Сергія Панишка, скільки ж коштуватимуть розкопки у Старому місті, де планували збудувати готель? Дарма науковець намагався пояснити, що складно точно визначити потужність культурного шару, а тому про вартість робіт можна говорити лише приблизно.

З оплатою розкопок, як на мене, є два варіанти: або за археологічні дослідження на ділянці платить забудовник, або держава. У європейських країнах здебільшого застосовують перший. Постмайданна Україна вибрала третій – на будмайданчиках не проводити археологічних досліджень зовсім. Саме такий висновок випливає з оприлюдненого проекту постанови.

З Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою вилучили словосполуку «інші земляні роботи», де йшлося про необхідність археологічних досліджень. А я хочу нагадати про відкриття волинських археологів, які вони зробили завдяки експертизам ділянок під будівництво. Якби не було обов’язкового обстеження науковцями ділянок, не бачили б ми ні срібних монет із Полонки Луцького району, ні уламка давньоруської князівської булави, яка могла належати Юрію Долгорукому, ні скарбу зі Старого Луцька та ще безлічі знахідок. Тепер під ковшами екскаваторів на законних підставах безслідно зникатимуть цілі поселення, не те що якісь монети.

А ще невдовзі рятувальні археологічні дослідження провадитимуть тільки «на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць відповідно до статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Звісно, навіщо рятувати щось від ковша бульдозера поза охоронюваною археологічною територією?

Дарма що, ратифікувавши ще 2003 року Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини, Україна зобов’язалася збільшити обсяг матеріальних ресурсів для археології. Зокрема й вжити заходів, щоб у великих державних або приватних проектах були передбачені кошти на будь–які необхідні археологічні роботи. Стаття 9 згаданої конвенції зобов’язує підписантів здійснювати освітницькі заходи, щоб поглибити поінформованість громадськості про цінність археологічної спадщини. Скидається на те, що в Україні освітницькі заходи треба починати з Міністерства культури.

Джерело: http://www.volyn.com.ua/?rub=32&article=0&arch=