ЗАЙЦЕВ В’ячеслав
5.10.2022
Ще сьогодні зранку планували з ним прямі ефіри, постили його інформацію щодо збору коштів на допомогу полагодити бойову автівку… і через декілька годин нам повідомили жахливу звістку з фронту… В'ячеслав Зайцев загинув.
Завжди усміхнений, жартівливий, позитивний, невідмовний. Історик, науковець, дослідник пам’яток запорозького козацтва, археолог, гідроархеолог, і в той же час незламний «кіборг», відважний воїн, який до останнього подиху захищав свою державу. Слава був уособленням боротьби та незламності.
В 2014 році він пішов боронити країну від російського ворога, був у найгарячіших точках Донбасу серед яких — Донецький аеропорт. Через рік повернувся додому — зайнявся депутатською та науковою діяльністю, очолив інформаційний відділ Національного заповідника «Хортиця». Згодом очолив сектор «Кам’янська Січ» — той, що займався пам’яткою національного значення, яка ось-ось вирветься з-під окупації.
В лютому, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, він не вагаючись знову відправився на фронт.
Не злічити добрих та важливих справ, які зробив для нас всіх та для України цей мужній чоловік, колега, батько, син, друг, товариш, меценат. В Заповідник прийшов у 2011 році екскурсоводом. Відтоді завоював наші серця ерудованістю, харизмою та почуттям гумору. Згодом очолив наукову бібліотеку.
Переймався археологією, пам’ятками, островом Хортицею. Особливо любив працювати з дітьми. Його неперевершені екскурсії запам’ятовувались надовго. Не минало жодного дня, щоб він не придумав та не втілив якийсь проект.
В'ячеслав загинув 5 жовтня під час бойового завдання в Донецькій області.
Він віддав життя, б’ючи ворога, за Україну, за кожного з нас.
У нього залишилась дружина і маленька донечка. Приносимо щирі співчуття родині. Ми пишаємось що знали тебе, В'ячеславе.
Вічна пам’ять!
Герої не вмирають!
«Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.»
