Відкритий лист народним депутатам України
А. Матвієнку, Л. Григорович та іншим,
щодо їх запиту на ім’я Прем’єр-міністра України
М.Я. Азарова

Шановні депутати!

Тисячолітній ювілей Софії Київської справді був фальшивим. Підозрюю, що у цьому питанні ви не надто авторитетні спеціалісти, щоб робити власні висновки а, відтак, не маєте й найменшого морального права втручатись у цю справу. Про це, зокрема, свідчать і ваші запити на ім’я Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова, які змістовно і стилістично є нічим іншим, як дописами адміністрації Заповідника. Ми і «широка громадськість» це вже неодноразово читали на сайті Софії Київської. Навіщо ж вам підписувати чужі тексти?
Вся і біда в тому, що аматорські «відкриття» працівників Софійського заповідника не «визнані науковою спільнотою». Їх не підтримав жодний спеціаліст з історії Київської Русі, оскільки вони суперечать усім наявним науковим даним. Проведений ювілей, у якому не взяли участі вітчизняні і зарубіжні науковці, які впродовж десятиліть професійно вивчають Софію Київську, нічого крім гіркої іронії викликати не може. Коли б ви, шановні депутати, хоч трохи розбиралися у справі, про яку пишете, то знали б, що «застаріла концепція» П. Толочка принципово не відрізняється від тих, які мають місце в російській і європейській наукових традиціях.
Не знаю, які підстави були у Міністерства культури для звільнення з посади Н.М. Куковальської, але переконаний, що її рівень і фах (інженер-залізничник) не дозволяє кваліфіковано керувати таким історико-культурним заповідником. Свого часу була зроблена помилка і добре, що її виправлено. Ні Н.М. Куковальську, ні інших працівників адміністрації не слід ототожнювати із заповідником, а, отже і їх критика з боку Міністерства культури чи Наглядової Ради і найменшою мірою не означає, що здійснюється якась «руйнація визначної музейної установи». Все якраз навпаки. Критика покликана покращити ситуацію в пам’ятко-охоронній і культурно-просвітницькій сфері Заповідника, а також і в господарсько-фінансовій, де, за висновком Рахункової палати, мають місце серйозні зловживання.
Що стосується аналогії із «сумнозвісними часами», то, по-перше, не секретарю ЦК ЛКСМ України А. Матвієнку про них нагадувати, оскільки він і сам доклав рук до того, щоб ми згадували про них із сумом, а, по-друге, обидва запити насправді є класичними доносами, у яких говориться про «дискредитацію Указу Президента України з боку керованої П. Толочком Наглядової Ради», а також і про те, що П. Толочко є «ворогом».
Звичка до доносительства, як і до безцеремонного втручання політики в наукову діяльність, винесені авторами запитів із «сумнозвісних часів». Шкода, що народні депутати не помітили, що часи змінилися.
На закінчення, на жаль, не можу сказати «з повагою»,

П.П. Толочко
Академік НАН України
9.04.2012