Звернення ВГО "САУ"

ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ПРОПАГАНДИ СКАРБОШУКАЦТВА В УКРАЇНІ

ВІДКРИТА ЗАЯВА ВГО «СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ» ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ПРОПАГАНДИ СКАРБОШУКАЦТВА В УКРАЇНІ

Потяг до пошуку скарбів є формою соціально-психологічної девіації, що була поширена на всіх етапах розвитку людства. Державна влада через законодавство та інші механізми від давніх часів намагалася звузити простір для подібної діяльності, забезпечити свої права на скарб. З розвитком цивілізації і появою археології як науки поруч із майновою цінністю скарбів на перше місце виходить їх наукова та культурна цінність. Таким чином, державна політика у відповідній царині наразі є пов’язаною із забезпеченням прав всього суспільства на доступ до культурних благ, наукове дослідження археологічних та історичних об’єктів.

Скарбошукацтво в нашій державі, з огляду на недосконалість нормативних та організаційних механізмів боротьби з цим явищем, набуває чимдалі загрозливіших масштабів, що завдає чималої шкоди як культурній спадщині нашого народу, так і репутації держави, яка добровільно відмовляється від слідування юридичним і етичним нормам, виробленим у цивілізованому світі.

Тим більш прикрим є неприхована пропаганда цього ганебного явища. Так, у Києві, 24—25 вересня цього року планується проведення всеукраїнського фестивалю скарбошукачів «КАМРАД ФЕСТ-2016». Створюється прецедент, що матиме надзвичайно широкий негативний резонанс як в Україні, так і за межами нашої держави, адже охорона археологічної спадщини, протидія незаконним розкопкам і незаконному обігу культурних цінностей є не лише шляхетною справою, але також частиною міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною внаслідок ратифікації низки міжнародних документів, нехтування якими може перекреслити наші євроінтеграційні прагнення.

Отже, ВГО «Спілка археологів України» висловлює свій рішучий протест проти проведення фестивалю скарбошукачів «КАМРАД ФЕСТ-2016» та закликає усі компетентні органи вжити заходів для заборони цього дійства.

Правління

ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ АРХЕОЛОГІЧНИХ КОЛЕКЦІЙ, ЗДОБУТИХ СУМНІВНИМ ШЛЯХОМ

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ВГО «СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ»
щодо неприпустимості легалізації археологічних колекцій,
здобутих сумнівним шляхом

Як стало відомо, Міністерством культури України надано дозвіл на тимчасове вивезення з України приватної археологічної колекції музею «Платар» для експонування її в музеї-замку князів Поморських у Республіці Польща.

У зв’язку із цим ВГО «Спілка археологів України» як фахова громадська організація, що об’єднує більшість археологів з усієї України, висловлює свій рішучий протест, адже походження усіх давніх предметів музею «Платар» однозначно пов’язане з результатами нелегальних археологічних розкопок, заборонених українським законодавством. Їхня публічна демонстрація діє всупереч норм охорони археологічної та культурної спадщини, про що свідчать непоодинокі випадки пограбувань «чорними археологами», копачами-грабіжниками, археологічних пам’яток по всій Україні. Беззаперечним фактом є те, що ця хвиля руйнувань курганів, давніх поселень та міст всюди та завжди збігається з активізацією дій приватних колекціонерів, які реально фінансують ці протизаконні дії й виступають у ролі скуповувачів награбованого. Цим реально наносять величезні збитки державі.

Обґрунтовуючи свої права на зазначені речі, власники музею «Платар» посилаються на ст. 344 ЦК України, щодо набуття добросовісним володільцем права власності за набувальною давністю, а також ст. 32 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», де йдеться про захист прав добросовісного набувача речі, раніше добутої незаконним способом.

При цьому брак точних даних щодо походження речі не може автоматично означати, що останній набувач отримав річ законно. Відповідна ст. 32 передбачає обов’язковою умовою законності набуття речі той факт, що набувач не знав і не повинен був знати, що річ була раніше вкрадена чи вивезена. Цю статтю можна застосувати щодо осіб, які стикаються з обігом культурних цінностей на непостійній основі. Лише вони можуть виправдовувати свою поведінку незнанням правил відповідного ринку. Зовсім інша ситуація з музеями, які здійснюють відповідну діяльність на професійній основі й мають за своїм статусом виконувати важливу суспільну функцію зі збереження надбання.

На неприпустимість придбання культурних цінностей із сумнівних джерел вказується у багатьох міжнародних документах, до яких можна віднести, наприклад, прийнятий ЮНЕСКО Міжнародний кодекс професійної етики для торговців культурними цінностями, Етичний кодекс ICOM для музеїв тощо. Так, у пп. 2.2. другого документа зазначається: «ніякий предмет чи природний зразок не має бути придбаний, прийнятий як дарунок чи взятий у тимчасове користування, отриманий у спадщину чи в порядку обміну, якщо в музею, що приймає цей предмет, немає повної впевненості стосовно законності права власності на цей предмет». Ці загальновідомі правила підтверджують, що музей «Платар», збираючи свої унікальні археологічні колекції, якраз повинен був принаймні знати про те, що ним можуть бути придбані речі, добуті кимось незаконно.

Крім того, ст. 33 чинного Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» передбачає, що всі договори стосовно культурних цінностей мають укладатися у письмовій формі. Таких документів власники колекції ніколи не надавали. Отже, «добросовісність» музею «Платар» щодо придбання відповідних предметів у світлі наведеного вище є вкрай сумнівною. Існує загроза наявності в цій колекції великої кількості підробок та фальсифікацій, що вже відзначали європейські та українські фахівці-археологи. Найбільш яскравим прикладом є фальсифікація із золотим перснем, який начебто належав візантійському імператору Мономаху і був наданий київському князю Всеволоду Ярославичу. Цей персень власники «Платару» подарували В.Ф. Януковичу на його інаугурацію. Але найдивніше, що цим вони пишаються — нещодавно розповідали і показували цей ганебний факт на одному з українських ТВ каналів, коли в черговий раз піарили «Платар».

Потребує також окремого аналізу аргумент музею «Платар» стосовно того, що заявлені ним для вивезення цінності не є археологічними предметами, у зв’язку з неможливістю встановити їх походження.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» археологічними предметами є рухомі культурні цінності, що походять з об’єктів археологічної спадщини.

Під об’єктами археологічної спадщини законодавство сприймає будь-які археологічні об’єкти, включно з незареєстрованими та невиявленими. Вся сукупність нерухомих археологічних об’єктів на території України та пов’язаних з ними рухомих предметів утворюють археологічну спадщину України, що підтверджується відповідними визначеннями ст. 1 цього Закону.

При цьому, предмети можна розглядати як археологічні не лише тоді, коли ми точно знаємо, де і за яких обставин викопано відповідний предмет і чи правомірно було набуто майнові права на нього певною особою. Вік археологічних предметів здебільшого оцінюється сотнями і тисячами років. Якщо експертним шляхом визначено належність предмета до давньої історії, то для кваліфікації його як частини національної археологічної спадщини лишається лише встановити його походження з України, що можна здійснити у разі встановлення його належності до тієї чи іншої місцевої археологічної культури. Встановлення зв’язку з конкретним об’єктом археологічної спадщини не має значення для кваліфікації предмета як археологічного, адже його археологічний характер полягає у належності до археологічної спадщини загалом.

Предмет не перестає бути археологічним, якщо змінюється власник чи навіть право власності на нього, оскільки під походженням з об’єкта археологічної спадщини законодавство має на увазі первісне походження предмета, а не шлях його потрапляння до особи, що заявляє про свої права на цей предмет.

Ст. 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» поширює право державної власності на всі знахідки, отримані в результаті археологічних досліджень. Таким чином, власність на археологічні знахідки не залежить від права власності на земельну ділянку, а отже фактично є безумовною. Нікого не має вводити в оману навіть той факт, що у зазначеній ст. 18 йдеться лише про дозволені державою археологічні розкопки, адже злочинну діяльність з незаконних пошукових робіт на археологічних об’єктах закон за своєю природою не може регулювати.

Зазначимо, що ратифікована Україною Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. відносить до результатів археологічних розкопок також знахідки, отримані у результаті нелегальних розкопок. За будь-яких обставин виконавець нелегальних розкопок не може набути права власності на відповідні археологічні предмети, і передавання відповідних знахідок з рук в руки не може слугувати достатньою підставою для легалізації таких знахідок.

Виставка колекції «Платар» у Варшаві 2008 року призвела до гучного скандалу. Протести польського професійного середовища, зокрема «Наукового товариства польських археологів», багатьох музейників мали негативні наслідки для польсько-українського гуманітарного співробітництва, оскільки це було сприйняте як визнання і пропаганда Україною нелегальних археологічних розкопок всупереч міжнародному, перш за все європейському, законодавству. Спроба власників колекції «Платар» виставити цю колекцію в Етнографічному музеї Будапешту виявилися марною через те, що цьому завадила заява провідних угорських археологів. Експозиція частини речей з музею «Платар», яка була завуальована и прикрита цілком легальною колекцією ікон з Києво-Печерського історико-культурного заповідника, викликала протести з боку відомих археологів США та відмову найбільших музеїв США приймати цю виставку.

Охорона археологічної спадщини, зокрема недопущення обігу археологічних предметів, добутих нелегальним шляхом, є не тільки шляхетною справою, а частиною міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною внаслідок ратифікації низки міжнародних документів. Дуже прикро, що нехтування цивілізованими правилами ускладнює євроінтеграційний шлях нашої держави та виставляє нас на посміховисько перед європейським науковим співтовариством.

Виконавець О. Малишев

Останнє оновлення на Вівторок, 12 липня 2016, 11:38

До Міністерства культури України

Висновок ВГО «Спілка археологів України»
щодо проекту Закону України
«Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини»

Ми уважно ознайомилися з оприлюдненим на веб-сайті Міністерства культури України проектом Закону України «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини». Відповідний законопроект вже став предметом критики в експертному середовищі, пресі й соціальних мережах. Не маючи на меті повторювати загальну критику концептуальних засад, політичного підтексту і технічного виконання представленого проекту, маємо звернути увагу на ряд питань, залишених у тексті проекту без уваги, які натомість мають вирішальне значення для сфери діяльності нашої спілки.

На даний час питання охорони археологічної спадщини врегульовані насамперед двома законами: Законом України «Про охорону культурної спадщини» і Законом України «Про охорону археологічної спадщини». Водночас закон України «Про охорону культурної спадщини» містить ряд норм стосовно регулювання питань археологічної царини, яких немає в спеціальному законі. Мова йде насамперед про положення ст. 17, 31, 35 і 37, Закону України «Про охорону культурної спадщини». Представленим Міністерством культури України законопроектом передбачається скасування всього Закону України «Про охорону культурної спадщини», але повноцінної заміни цим нормам не пропонується.

Так, ст. 17 чинного Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено право виключної державної власності на пам’ятки археології. Ця норма лише уривчасто компенсується у ст. 52 нового проекту, де вказано, що пам’ятки нерухомої культурної спадщини, окрім пам’яток археології, пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини та пам’яток національного культурного надбання, можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому не вказується, які ж з цих форм власності допустимі для пам’яток археології.

Подібна ситуація має місце зі статусом охоронюваних археологічних територій, який наразі регулюється насамперед ст. 31 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Відповідний статус потребує деталізації на підзаконному рівні через затвердження Кабінетом Міністрів України відповідного порядку, про що вказується у відповідній статті. При цьому відповідний порядок за багато років так і не було прийнято. У новому ж проекті немає навіть визначення охоронюваних археологічних територій, хоча вони неодноразово згадуються в тексті.

Обходиться новим законопроектом і питання дозволів на проведення археологічних досліджень. Це певним чином регулюється Законом України «Про охорону археологічної спадщини», але відповідне регулювання має дещо половинчастий характер. Зокрема у Законі України «Про охорону археологічної спадщини» не розкривається статус кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів — відкритих листів, які посвідчують кваліфікацію археологів і є обов’язковими для подальшого отримання дозволу на проведення археологічних досліджень. Справа в тому, що на момент прийняття цього закону відкриті листи видавалися Інститутом археології НАН України. Згодом змінами до Закону України «Про охорону культурної спадщини» цю функцію було передано кваліфікаційній раді як незалежному колегіальному органу, але відповідних змін до Закону України «Про охорону археологічної спадщини» внесено не було. Лише нещодавно, з огляду на незатвердження Кабінетом Міністрів України положення про кваліфікаційну раду, як цього вимагає закон, змінами до ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» було передбачено, що відповідна кваліфікаційна рада формується Інститутом археології НАН України.

Насамкінець може мати негативні наслідки відсутність у новому законі норми, аналогічної положенню ч. 3 ст. 37 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», де вказується, що при відведенні земельних ділянок необхідним є захист об’єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені. Попри неодноразові зміни у бік обмеження цієї норми, вона лишається основним підґрунтям превентивних археологічних досліджень в України. У ч. 9 ст. 22 нового проекту натомість вказується: «з метою захисту об’єктів нерухомої культурної спадщини, у тому числі археологічних об’єктів, збереження традиційного характеру середовища зон охорони пам’яток (буферних зон), історичних населених місць будівельні роботи у межах територій пам’яток (виявлених пам’яток), їх охоронних (буферних) зон, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, здійснюються за наявності дозволу, що видається відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на підставі погодженої з відповідним органом охорони культурної спадщини науково-проектної документації. Тобто ця норма в підсумку охороняє лише зареєстровані пам’ятки і лише від будівельних робіт, які є однією з головних, але далеко не єдиною загрозою для археологічної спадщини.

Законопроект загалом лишає набагато менше можливостей для охорони незареєстрованих об’єктів культурної спадщини. Для археологічної сфери це спричинить вкрай негативні наслідки, адже пам’ятки археології заховані під землею і під водою. Цим ускладнюється їх виявлення, а визначення точних меж для постановлення на облік потребує значного фінансування. Так, на сьогодні до Державного реєстру нерухомих пам’яток України формально включено лише кілька сотень археологічних пам’яток, хоча їх відомо кілька десятків тисяч, а значна частина ще лише чекає на своє виявлення, що з іншого боку не знімає з нас обов’язку зберегти ці пам’ятки для наступних поколінь.

Ми розуміємо, що оптимальне вирішення більшості порушених нами проблем має лежати у площині внесення змін до Закону України «Про охорону археологічної спадщини», утім законопроектом, який здебільшого намагається винести за дужки питання археології, не пропонується ніяких змін до цього закону, що неминуче створить прогалини в правовому регулюванні.

Маємо констатувати й той факт, що робота над проектом Закону України «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини», попри його визначальний характер для всієї пам’яткоохоронної системи, здійснювалася в непублічний спосіб. Попри попередні домовленості, до розроблення проекту не були залучені представники нашої спілки. Разом з тим ми, навіть на шкоду перспективам власних законопроектних напрацювань, завжди були конструктивно налаштовані щодо узгодження наших позицій з Міністерством культури України і об’єднання зусиль заради реформ, яких так потребує наше суспільство.

Вик. Малишев О.О.


Консультації з Міністерством юстиції України

Ще влітку Інститут археології НАНУ, історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та ВГО «Спілка археологів України» звернулись до Міністерства юстиції України з такими запитаннями:

1. Чи доцільна (законна) видача Польовим комітетом ІА НАНУ кваліфікаційних документів на розкопки в Криму?

2. Чи можуть кримські науковці, які зараз працюють в наукових або освітніх закладах Криму, захищати дисертації у НАНУ, бути членами спеціалізованих рад для захисту докторських дисертацій, затверджувати у НАНУ теми кандидатських або докторських дисертацій?

3. Чи може здійснюватись участь співробітників ІА НАНУ в наукових конференціях на території Криму або у конференціях з кримської тематики на території РФ?

4. Чи можливі (законні) спільні видання ІА НАНУ з археологічними установами окупованого Криму, зокрема «Археологічного альманаху», який видавався Кримським філіалом ІА НАНУ та Донецьким обласним краєзнавчим музеєм?

5. Як бути з поверненням в фонди або музей ІА НАНУ колекцій з розкопок, що проводились за рахунок спільних грантів та знаходились на науковій обробці в КФ ІА НАНУ?

Окремо у листі до Міністерства юстиції було зазначено, що, безумовно, мова йде про певне співробітництво лише з тими науковцями окупованого Криму чи РФ, які офіційно не виступали в підтримку анексії Криму та не займали антиукраїнської позиції з якихось інших питань.

27.10.2015 р. у Міністерстві юстиції відбулось обговорення всіх цих питань. В обговоренні прийняли участь представники ІА НАНУ, історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ВГО «Спілки археологів України», фахівці з Міністерства культури, Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти на науки, Головної прокуратури України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, представники кримськотатарської спільноти. Модерував обговорення заступник міністра з питань європейської інтеграції С. Пєтухов.

Під час обговорення була визначена доцільність та своєчасність Звернення ВГО «Спілка археологів України» до археологів РФ від 06.08.2015 р.

Пропонуємо відповіді на всі запитання, які надані нам Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і повною мірою відображають результати зустрічі.


ЗВЕРНЕННЯ ВГО "СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ"

до Президента України

Порошенка П.О.

Високоповажний Петре Олексійовичу!

Всеукраїнська громадська організація "Спілка археологів України" глибоко занепокоєна ситуацією, яка склалася з Музеєм історичних коштовностей України у зв‘язку з прийняттям нової структури Національного музею історії України, філіалом якого є МІКУ. З необачних дій нового Генерального директора НМІУ Т.В. Сосновської випливає повне нерозуміння призначення і сутності МІКУ, що  веде  до втрати його  наукової репутації в колі  подібних установ світу.

Незважаючи   на статус філіалу, МІКУ відомий всій науковій та музейній спільноті України, а також у широких міжнародних колах як фактично самостійний та повноцінний музей. Декілька поколінь археологів України доклали багато зусиль до створення та поповнення його колекцій. Власне саме ідея спеціалізованого музею, де б зберігалися історичні скарби, виникла в Інституті археології після розкопок скіфського кургану в Мелітополі у 1954 р. Тоді золоті предмети цього кургану вдалося залишити в  Україні попри вимоги  перевезти їх до Ермітажу. Створення своєї, української "Золотої комори", стало справою честі багатьох науковців та музейників України 1950-60-х років, проявом мужності та гордості за свою рідну землю. Саме таким закладом із своїми спеціфічними функціями та завданнями і постав в 1963 р. Музей історичних коштовностей.

З того часу Інститут археології передав до музею понад 30 000 унікальних знахідок, здобутих його фахівцями. Серед них – вже всесвітньо знані  шедеври зі скіфських курганів Товста та Гайманова Могили, Огуз, Бердянський курган, сарматське золото з Ногайчинського кургану та Соколової могили, винятково важливі знахідки доби Середньовіччя з  Чингульського кургану.

Наголошуємо, що всі ці знахідки передавалися саме до спеціалізованої установи – Музею історичних коштовностей, – що мала свій чітко налагоджений облік, продуману систему збереження та експонування, науковий колектив з відповідним рівнем кваліфікації, знань та відповідальності. Вони ніколи не надавалися до Державного історичного музею (нині НМІУ), бо даний заклад має більш різнопланову структуру, фахівців іншого спрямування. І дирекція НМІУ протягом понад півстоліття це прекрасно розуміла, завжди діючи злагоджено зі своїм філіалом.

Теперішня авральна і не умотивована "перебудова" МІКУ призводить до руйнації колективу професіоналів, порушення багатьох відпрацьованих роками налагоджених функцій. Це неминуче призведе до численних непорозумінь та створить загрозу для збереження унікальних колекцій.  В таких умовах Інститут археології НАН України, більшість співробітників якого є членами Спілки археологів України, може підняти питання про повернення колекцій, що передавалися до МІКУ, або про передачу їх до більш спеціалізованих установ, скажімо – до Національного банку України та його музею.

Просимо Вас розглянути питання про можливість надання Музею історичних коштовностей України ознак юридичної особи та статусу Національного (він того вартий).  Музей, в якому зберігається культурний спадок всіх майбутніх  поколінь України, який є домівкою для славнозвісної пекторалі, музей, який відвідують перші особи іноземних держав, не має бути зведений до рівня пересічного музейного відділу.

Останнє оновлення на Понеділок, 23 листопада 2015, 21:29

Сторінка 1 з 3

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Археологія Дубенщини
Сайт присвячений археології та історії м. Дубна і Дубенського району Рівненської області, а також близьких територій (Віталій Ткач).

Відлуння віків
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Германо-слов'янська археологічна експедиція ХНУ ім В.Н. Каразіна
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Аматор
Російський громадський рух на захист археологічної спадщини.

Ви знаходитесь тут: До уваги громадськості Звернення ВГО "САУ"