До уваги громадськості

Петрографія

Петрографія — геологічна наука, що вивчає мінеральний склад і структурні особливості гірських порід, а також займається їх класифікацією.

Спосіб збору матеріалу — взяття проб гірських порід, достатніх для виготовлення прозорих або полірованих шліфів, а також для проведення інших аналізів.

Методи визначення — макроскопічний; мікроскопічний; методи рентгеноструктурного, спектрального, термічного та хімічного аналізів; електронна мікроскопія із застосуванням мікроаналізатору (мікрозондовий аналіз); мікропалеонтологічний.

Інструменти для петрографічного вивчення: лупа, бінокуляр, мікроскоп поляризаційний, фотоапарат.

Результат: визначення матеріалу кам’яних артефактів, визначення походження кам’яної сировини.

Методи інтерпретації: петрографічний опис; порівняльний метод.

Інтерпретації: петрографічний аналіз дозволяє точно визначати гірські породи, що слугували сировиною для виготовлення кам’яних знарядь, предметів дрібної та монументальної пластики з каменя, а також використовувались як будівельне каміння. Оскільки різні гірські породи мають різне поширення, за допомогою петрографічного методу можна визначати приблизне, а іноді й точне місце походження кам’яної сировини. Петрографічний метод дозволяє реконструювати стародавні торговельні шляхи, а також визначати місця розробки кам’яної сировини, що існували в давнині.

Дослідники в Україні: Ігор Нікітенко; Володимир Баранов.

Приклади праць:

Нікітенко І.С. Кам’яна сировина Криворіжжя доби бронзи // Археологія. — 2009. — № 2. — С. 75—83.
Нікітенко І.С., Черненко О.Є. Результати петрографічного дослідження фундаментів Спасо-Преображенського собору в м. Чернігові // Геолог України. — 2013. — № 2. — С. 147—154.
Нікітенко І.С., Куцевол М.Л., Ходас В.О. Про походження сировини кам’яних стел доби енеоліту—бронзи з колекції Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького // Коштовне та декоративне каміння. — 2015. — № 4. — С. 16—21.

Ігор НІКІТЕНКО

Останнє оновлення на Субота, 18 березня 2017, 00:19

ФОРМУВАННЯ ПОРТАЛУ «МУЗЕЙНА ПЛАНЕТА». КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ

Для реалізації завдань, які стоять перед сьогоднішньою системою освіти України, необхідно враховувати, що сучасний стан культурного буття суспільства визначає механізми соціалізації і ціннісно-орієнтаційні позиції людини. Перехід від освітньої парадигми індустріального суспільства до освітньої парадигми постіндустріального суспільства означає, в першу чергу, розуміння освіти не лише як отримання «готового» знання, накопиченого людством, та уявлення про педагога, як носія готового знання. На зміну приходить розуміння освіти як інтелектуальних надбань людини, як засобу її самореалізації в житті, як засобу побудови особистої кар’єри в якій учень відіграє роль творця знань, а процес творення знань базується на наявних знаннях і досвіді учня. А це змінює і цілі навчання та виховання, і його мотиви, норми, методи і форми, роль педагога. В будь-якому випадку цілі виховання, що ставить перед собою педагог, не можуть бути директивними, на їх основі можуть тільки повніше розкриватися можливості вибору вихованцем і наслідки того або іншого вибору. Право ж вибору завжди залишається за учнем.

Людство стало перед фактом, що знання оновлюються швидше, ніж відбувається зміна поколінь. Тому перед системою освіти, постало завдання: вона повинна осучаснюватися на основі новітніх технологій через впровадження в навчально-виховний процес інформаційно-комунікаційних технологій, а також готувати молоду людину до успішної самореалізації в інформаційному суспільстві. Використання інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі відкриває значні резерви підвищення ефективності навчання, підвищує інтерес учнів до роботи i посилює мотивацію навчання, суттєво розширює можливості подання навчальних відомостей за допомогою мультимедійних засобів навчання, відкриває додаткові можливості рефлексії учнями своєї діяльності завдяки тому, що вони можуть виконувати дії з моделлю об’єкта вивчення, і негайно бачити результати своїх дій.

Формуючи цілі виховання, необхідно насамперед передбачати створення умов, необхідних для якомога повнішого освоєння молодими людьми досягнень культури і духовних цінностей, накопичених людством; допомогти розкрити внутрішній потенціал молодої людини шляхом самореалізації (самоактуалізації в термінах гуманістичної психології); стимулювання пізнання людиною самої себе, вироблення індивідуального стилю життя і діяльності. В сучасній освіті, що є відкритою системою соціалізації учнівської молоді, реалізується підхід залучення родини до співпраці в розвитку і вихованні дітей та підлітків, базуючись на історичних і культурних традиціях, суспільних та родинних цінностях. І щоб допомогти увійти підростаючій людині в культуру, освоїти її і зробити частиною свого життя шкільна освіта неодмінно має бути доповнена сучасними формами, заснованими на використанні ІКТ. В цих умовах мережне освітнє середовище має виступити як особливе культурне середовище, занурення в яке забезпечить систематизацію і ефективність засвоєння знань, розподіл інформаційних потоків в тематичні русла, де висвітлюються життєві орієнтири та духовно-моральні цінності. На сьогодні суспільно-політична та соціально-економічна ситуація в Україні вимагає створення та поширення єдиної ідеологічної концепції, в основі якої – національна ідея збереження мови, історії та культури, захисту та примноження надбань народу, розвитку громадянської свідомості та відповідальності. Одним із шляхів реалізації цієї концепції є запровадження патріотичного виховання, формування креативної культури та мислення, розвиток творчих та дослідницьких здібностей учнівської молоді – майбутнього нашої нації. Значення музеїв в цьому процесі неможливо переоцінити. Оскільки основними просвітніми функціями музеїв є акумулювання, збереження, популяризація національної та світової історико-культурної спадщини, сьогодні вони перетворюються на інститути національної пам’яті. Втім в українському суспільстві роль музеїв недооцінюється, українці зрідка відвідують музеї, однією з причин є достатньо висока ціна на квитки. Зокрема, згідно з даними УНІАН, більш як чверть жителів великих міст України (28,1%) останній раз відвідували музей один-два роки тому. Майже така сама кількість опитаних (26,4%) останній раз були у музеї три-п`ять років тому. Кожний п`ятий респондент (21,5%) заявив, що відвідував музей більш як п`ять років тому, а кожний десятий (11,2%) – півроку назад, а 8,3% заявили, що ніколи не відвідували музеї. Зали з історичними експонатами відвідують здебільшого науковці чи мистецтвознавці. Постає питання: як залучити людей до відвідувань музеїв? Як зробити візит у музей типовим явищем культурно-освітнього відпочинку? Одним з ефективних шляхів розв’язування поставленої проблеми є формування Порталу «МУЗЕЙНА ПЛАНЕТА». Сучасні інформаційно-комунікаційні технології дозволяють відвідувати музеї світу засобами Інтернет, що надає людям можливостей знайомитися з надбаннями світової цивілізації не виходячи з дому. Віртуальний музей дозволяє створити зовсім інший образ музею, органічність якого полягає у відповідності форм подання музейних ідей, тем, сюжетів, світосприйняття відвідувача. Однією з характерних рис Музейного Порталу – забезпечення можливості для користувачів звертатися до структурованих інформаційних джерел у будь-який час і в будь-якому місці.

Див. сайт: http://server1.inhost.com.ua/museum/


ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ПРОПАГАНДИ СКАРБОШУКАЦТВА В УКРАЇНІ

ВІДКРИТА ЗАЯВА ВГО «СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ» ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ПРОПАГАНДИ СКАРБОШУКАЦТВА В УКРАЇНІ

Потяг до пошуку скарбів є формою соціально-психологічної девіації, що була поширена на всіх етапах розвитку людства. Державна влада через законодавство та інші механізми від давніх часів намагалася звузити простір для подібної діяльності, забезпечити свої права на скарб. З розвитком цивілізації і появою археології як науки поруч із майновою цінністю скарбів на перше місце виходить їх наукова та культурна цінність. Таким чином, державна політика у відповідній царині наразі є пов’язаною із забезпеченням прав всього суспільства на доступ до культурних благ, наукове дослідження археологічних та історичних об’єктів.

Скарбошукацтво в нашій державі, з огляду на недосконалість нормативних та організаційних механізмів боротьби з цим явищем, набуває чимдалі загрозливіших масштабів, що завдає чималої шкоди як культурній спадщині нашого народу, так і репутації держави, яка добровільно відмовляється від слідування юридичним і етичним нормам, виробленим у цивілізованому світі.

Тим більш прикрим є неприхована пропаганда цього ганебного явища. Так, у Києві, 24—25 вересня цього року планується проведення всеукраїнського фестивалю скарбошукачів «КАМРАД ФЕСТ-2016». Створюється прецедент, що матиме надзвичайно широкий негативний резонанс як в Україні, так і за межами нашої держави, адже охорона археологічної спадщини, протидія незаконним розкопкам і незаконному обігу культурних цінностей є не лише шляхетною справою, але також частиною міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною внаслідок ратифікації низки міжнародних документів, нехтування якими може перекреслити наші євроінтеграційні прагнення.

Отже, ВГО «Спілка археологів України» висловлює свій рішучий протест проти проведення фестивалю скарбошукачів «КАМРАД ФЕСТ-2016» та закликає усі компетентні органи вжити заходів для заборони цього дійства.

Правління


ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ АРХЕОЛОГІЧНИХ КОЛЕКЦІЙ, ЗДОБУТИХ СУМНІВНИМ ШЛЯХОМ

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ВГО «СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ»
щодо неприпустимості легалізації археологічних колекцій,
здобутих сумнівним шляхом

Як стало відомо, Міністерством культури України надано дозвіл на тимчасове вивезення з України приватної археологічної колекції музею «Платар» для експонування її в музеї-замку князів Поморських у Республіці Польща.

У зв’язку із цим ВГО «Спілка археологів України» як фахова громадська організація, що об’єднує більшість археологів з усієї України, висловлює свій рішучий протест, адже походження усіх давніх предметів музею «Платар» однозначно пов’язане з результатами нелегальних археологічних розкопок, заборонених українським законодавством. Їхня публічна демонстрація діє всупереч норм охорони археологічної та культурної спадщини, про що свідчать непоодинокі випадки пограбувань «чорними археологами», копачами-грабіжниками, археологічних пам’яток по всій Україні. Беззаперечним фактом є те, що ця хвиля руйнувань курганів, давніх поселень та міст всюди та завжди збігається з активізацією дій приватних колекціонерів, які реально фінансують ці протизаконні дії й виступають у ролі скуповувачів награбованого. Цим реально наносять величезні збитки державі.

Обґрунтовуючи свої права на зазначені речі, власники музею «Платар» посилаються на ст. 344 ЦК України, щодо набуття добросовісним володільцем права власності за набувальною давністю, а також ст. 32 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», де йдеться про захист прав добросовісного набувача речі, раніше добутої незаконним способом.

При цьому брак точних даних щодо походження речі не може автоматично означати, що останній набувач отримав річ законно. Відповідна ст. 32 передбачає обов’язковою умовою законності набуття речі той факт, що набувач не знав і не повинен був знати, що річ була раніше вкрадена чи вивезена. Цю статтю можна застосувати щодо осіб, які стикаються з обігом культурних цінностей на непостійній основі. Лише вони можуть виправдовувати свою поведінку незнанням правил відповідного ринку. Зовсім інша ситуація з музеями, які здійснюють відповідну діяльність на професійній основі й мають за своїм статусом виконувати важливу суспільну функцію зі збереження надбання.

На неприпустимість придбання культурних цінностей із сумнівних джерел вказується у багатьох міжнародних документах, до яких можна віднести, наприклад, прийнятий ЮНЕСКО Міжнародний кодекс професійної етики для торговців культурними цінностями, Етичний кодекс ICOM для музеїв тощо. Так, у пп. 2.2. другого документа зазначається: «ніякий предмет чи природний зразок не має бути придбаний, прийнятий як дарунок чи взятий у тимчасове користування, отриманий у спадщину чи в порядку обміну, якщо в музею, що приймає цей предмет, немає повної впевненості стосовно законності права власності на цей предмет». Ці загальновідомі правила підтверджують, що музей «Платар», збираючи свої унікальні археологічні колекції, якраз повинен був принаймні знати про те, що ним можуть бути придбані речі, добуті кимось незаконно.

Крім того, ст. 33 чинного Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» передбачає, що всі договори стосовно культурних цінностей мають укладатися у письмовій формі. Таких документів власники колекції ніколи не надавали. Отже, «добросовісність» музею «Платар» щодо придбання відповідних предметів у світлі наведеного вище є вкрай сумнівною. Існує загроза наявності в цій колекції великої кількості підробок та фальсифікацій, що вже відзначали європейські та українські фахівці-археологи. Найбільш яскравим прикладом є фальсифікація із золотим перснем, який начебто належав візантійському імператору Мономаху і був наданий київському князю Всеволоду Ярославичу. Цей персень власники «Платару» подарували В.Ф. Януковичу на його інаугурацію. Але найдивніше, що цим вони пишаються — нещодавно розповідали і показували цей ганебний факт на одному з українських ТВ каналів, коли в черговий раз піарили «Платар».

Потребує також окремого аналізу аргумент музею «Платар» стосовно того, що заявлені ним для вивезення цінності не є археологічними предметами, у зв’язку з неможливістю встановити їх походження.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» археологічними предметами є рухомі культурні цінності, що походять з об’єктів археологічної спадщини.

Під об’єктами археологічної спадщини законодавство сприймає будь-які археологічні об’єкти, включно з незареєстрованими та невиявленими. Вся сукупність нерухомих археологічних об’єктів на території України та пов’язаних з ними рухомих предметів утворюють археологічну спадщину України, що підтверджується відповідними визначеннями ст. 1 цього Закону.

При цьому, предмети можна розглядати як археологічні не лише тоді, коли ми точно знаємо, де і за яких обставин викопано відповідний предмет і чи правомірно було набуто майнові права на нього певною особою. Вік археологічних предметів здебільшого оцінюється сотнями і тисячами років. Якщо експертним шляхом визначено належність предмета до давньої історії, то для кваліфікації його як частини національної археологічної спадщини лишається лише встановити його походження з України, що можна здійснити у разі встановлення його належності до тієї чи іншої місцевої археологічної культури. Встановлення зв’язку з конкретним об’єктом археологічної спадщини не має значення для кваліфікації предмета як археологічного, адже його археологічний характер полягає у належності до археологічної спадщини загалом.

Предмет не перестає бути археологічним, якщо змінюється власник чи навіть право власності на нього, оскільки під походженням з об’єкта археологічної спадщини законодавство має на увазі первісне походження предмета, а не шлях його потрапляння до особи, що заявляє про свої права на цей предмет.

Ст. 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» поширює право державної власності на всі знахідки, отримані в результаті археологічних досліджень. Таким чином, власність на археологічні знахідки не залежить від права власності на земельну ділянку, а отже фактично є безумовною. Нікого не має вводити в оману навіть той факт, що у зазначеній ст. 18 йдеться лише про дозволені державою археологічні розкопки, адже злочинну діяльність з незаконних пошукових робіт на археологічних об’єктах закон за своєю природою не може регулювати.

Зазначимо, що ратифікована Україною Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. відносить до результатів археологічних розкопок також знахідки, отримані у результаті нелегальних розкопок. За будь-яких обставин виконавець нелегальних розкопок не може набути права власності на відповідні археологічні предмети, і передавання відповідних знахідок з рук в руки не може слугувати достатньою підставою для легалізації таких знахідок.

Виставка колекції «Платар» у Варшаві 2008 року призвела до гучного скандалу. Протести польського професійного середовища, зокрема «Наукового товариства польських археологів», багатьох музейників мали негативні наслідки для польсько-українського гуманітарного співробітництва, оскільки це було сприйняте як визнання і пропаганда Україною нелегальних археологічних розкопок всупереч міжнародному, перш за все європейському, законодавству. Спроба власників колекції «Платар» виставити цю колекцію в Етнографічному музеї Будапешту виявилися марною через те, що цьому завадила заява провідних угорських археологів. Експозиція частини речей з музею «Платар», яка була завуальована и прикрита цілком легальною колекцією ікон з Києво-Печерського історико-культурного заповідника, викликала протести з боку відомих археологів США та відмову найбільших музеїв США приймати цю виставку.

Охорона археологічної спадщини, зокрема недопущення обігу археологічних предметів, добутих нелегальним шляхом, є не тільки шляхетною справою, а частиною міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною внаслідок ратифікації низки міжнародних документів. Дуже прикро, що нехтування цивілізованими правилами ускладнює євроінтеграційний шлях нашої держави та виставляє нас на посміховисько перед європейським науковим співтовариством.

Виконавець О. Малишев

Останнє оновлення на Вівторок, 12 липня 2016, 11:38

Структура археологічного дослідження

Структура археологічного дослідження

1. Польові археологічні дослідження.
1.1. Археологічні розвідки.
1.2. Археологічні розкопки.
1.3. Недеструктивні дослідження.
1.4. Сучасні методи фіксації під час натурних археологічних робіт.
1.5. Забір зразків для природничо-наукових аналізів.

2. Камеральне опрацювання археологічного матеріалу.
2.1. «Камералка» в полі (бірка — шифр — польовий опис — первинна статистика).
2.2. Реставрація та консервація артефактів.
2.3. Археологічний рисунок та фото артефакту (з акцентами на можливості сучасних технологій в цих аспектах).
2.4. Комп’ютер як археологічний інструмент (бази даних, статистичний аналіз, ГІС, 3D-моделювання тощо).

3. Кабінетна археологія.
3.1. Типологія (що?).
3.2. Хронологія (коли?).
3.3. Картографування (де?).
3.4. Археологічне моделювання (що? де? коли?).
3.5. Археологічна інтерпретація (що? де? коли? чому?).
3.6. Історична інтерпретація на підставі археологічної.

Євген СИНИЦЯ

Останнє оновлення на Вівторок, 14 березня 2017, 04:32

Сторінка 1 з 6

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Stratum plus
Архів журналу "Stratum plus".

Русский Фонд Содействия Образованию и Науке
На сайті вміщено велику кількість інформації про нові книжки гуманітарного профілю.

Германо-слов'янська археологічна експедиція ХНУ ім В.Н. Каразіна
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Архів випусків журналу «Археологія» (з 2008 р.)
На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Blue Shield
Робота для охорони культурної спадщини у світі з координації підготовки і реагування на надзвичайні ситуації (сайт англійською мовою).

Ви знаходитесь тут: До уваги громадськості