У вересні 2011 року спільною українсько-польською Ямпільською археологічною експедицією (Інститут археології НАН України, Університет імені Адама Міцкевича, Познань, Республіка Польща) проводилися археологічні дослідження кургану 3 біля с. Пороги (Відкритий лист № 332/00246 від 21.06.2011 р., Дозвіл № 22-357/11 від 21.08.2011 р.). У кургані досліджено загалом 19 поховальних комплексів. П’ятнадцять з них віднесено нами до ямної культурно-історичної спільноти (ІІІ тисячоліття до н.е.); три поховання належать до бабинської культурно-історичної спільноти (перша чверть ІІ тис. до н. е.); одне поховання віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Курган 3 групи «Пороги» на момент досліджень мав діаметр близько 30 м, заввишки до 1,2 м. На картах 1933 року його висота становить 4,7 м, тобто у повоєнний час значну частину насипу було знищено. У насипу та навколо нього траплялися вироби з кременю доби верхнього палеоліту, дрібні фрагменти ліпної кераміки (Трипілля, доба пізньої бронзи) та античних амфор. Насип кургану було споруджено у два прийоми. Насип І (складався з чорнозему) був пов’язаний із основним похованням 14 ямної КІС, яке, на жаль, разом із впускним похованням 2 було пограбовано близько 10—15 років тому. Ймовірно, цей насип було оточено кромлехом з вапнякових брил, пізніше зруйнованим. У складі цього кромлеху на північно-східному краю насипу І зафіксовано антропоморфну стелу. Насип ІІ був діаметром до 30 м і складався з чорнозему, змішаного з материковим жовтим суглинком. Навколо нього простежено виїмку, з якої брали ґрунт для спорудження кургану.

Серед впускних поховань ямної КІС виокремлюються поховання 1, здійснене в ямі великих розмірів та у дерев’яній скрині (на черепі похованого чоловіка зафіксовано сліди прижиттєвої травми, три отвори від трепанацій та сліди ритуальної декапітації); поховання 7 із жарівницею, виготовленою з придонної частини великого ліпного горщика; поховання 10 із залишками татуювання у вигляді геометричного орнаменту на лівій та правій ліктьових кістках; поховання 11 з черепом цапа на заплічку та з фрагментами крем’яного наконечника стріли в районі таза, вкритими шаром кальцію (причина несмертельного поранення); поховання 12 — молода жінка з дев’ятимісячною дитиною в районі тазу, яка, вочевидь, померла під час пологів; поховання 15 з крем’яним ножем на заплічку (ніж на пластині західноволинського крейдового кременю виготовлено за не характерною для ямних племен технологією, можливо, він був імпортом з середовища культур шнурової кераміки); поховання 17 з двома черепами та копитами цапів на заплічках; поховання 18 (дитяче) з ліпною посудинкою; поховання 20 у великій ямі, парне (двоє дорослих зібгано на боці обличчям один до одного). Три поховання бабинської КІС (5, 8, 22) були впущені до південної поли кургану. У похованні 5 знайдено куприк коня та ліпну біконічну посудину з ручкою (загалом характерну для більш західних культурних утворень), у похованні 22 — рештки банкуватої ліпної посудини та кістки лошати.

Випростане жіноче поховання 21 (у південній полі кургану) із сердоліковим намистом, керамічним пряслицем та сіроглиняним кружальним глечиком віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Таким чином, роботи Ямпільської археологічної експедиції у 2011 році підтвердили перспективність подальших досліджень у даному регіоні, який за доби ранньої бронзи та у пізніші часи був контактною зоною між населенням Північного Причорномор’я та його північними й західними сусідами.

С.М. Разумов, А. Косько, Є.Г. Карнаух
13.02.2012

Луцька рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території комплексу археологічних пам’яток (городище та селище) біля села Городище-1 Баївської сільської ради Луцького району. Він розташований на підвищеній частині заплави лівого берега річки Чорногузки, неподалік від гіркополонківської церкви. В експедиції під керівництвом Віктора Баюка працювали М. Вашета та студенти ІІ курсу історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки: І. Левчук, О. Балик, М. Бегеза, О. Шишела, Н. Новак та С. Бондарук. Наукові консультації надавали Олексій Златогорський та Сергій Панишко.

В ході робіт вперше стаціонарно досліджено давнє укріплення. Траншеєю розмірами 15 × 1 м виявлено цікаві та різнопланові матеріали. З’ясовано, що городище було зведено на місці давнього поселення і активно функціонувало впродовж Х—ХІ століть. Оборонні споруди того часу складались з рову і валу, на якому простежено сліди дерев’яних конструкцій. Не раніше XVI століття городище підсипали землю, завдяки чому поверхня його набула характерної стіжкової форми з рівною площадкою. При цьому були поховані культурний шар давньоруського часу і залишки оборонних споруд. Таким чином вони і збереглися до нашого часу.

Окрім траншеї на майданчику городища розвідковими роботами охоплено і супутнє поселення. На ньому виявлено матеріали доби бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського та пізньосередньовічного періодів. Роботи на городищі продовжаться в наступному польовому сезоні.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.12.2011

В 2011 году Инкерманской экспедицией Института археологии НАН Украины были продолжены научно-спасательные археологические исследования на поселении поздней бронзы — раннего железного века Уч-Баш около города Севастополя на правом берегу р. Черная у ее устья (рис. 1). В ходе шестого полевого сезона исследований на этом поселении были продолжены раскопки оборонительных сооружений, открытых в 2010 г. на северо-западном склоне поселения в месте обнажения культурных наслоений, нарушенных земляными работами при прокладке ствола 1, проводимыми МЧС в рамках государственной целевой Программы обезвреживания взрывоопасных предметов в районе городов Севастополя и Керчи.

Рис. 1. Поселение Уч-Баш. Вид пос. Инкерман

Кроме того в центральной части поселения на месте проведения предположительных дальнейших земляных работ был заложен разведочный шурф, который подтвердил наличие неповрежденных археологических объектов и слоев в этой части поселения, ранее исследованной в 1953 г. экспедицией Херсонесского государсвенного музея под руководством С.Ф. Стржелецкого.
Вторая (внутренняя) оборонительная стена (рис. 2). По центру северо-восточной прирезки в слое зольника проявилась перекрытая им группа камней. Расчистка показала, что камни лежат сплошной прямой линией с севера на юг на суглинистом слое. На поверхности ряда камней прослежены следы перекала и большое количество крупных углей. Кладка на момент раскопок четкой системы не имела. Камни завала стены компактными группами располагались в западной части раскопа. Обнаженные участки кладки представляли собой пастелью уложенные крупные плиты, часть из которых упала или съехала вниз. Некоторые из них лежали на древней дневной поверхности в разных частях раскопа на момент разрушения стены. Материал из подошвы стены относится к горизонту IV-УБ младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры. У центральной части стены под завалом камней был собран развал чернолощеного сосуда, рядом с ним — сильно дробленая бедренная кость человека. В слое щебня встречались пережженные докрасна камни, крупные угли.

Рис. 2. СВ прирезка. Древняя дневная поверхность с завалом стены

В юго-западной части прирезки щебнистый суглинок заполняет линзообразное углубление, уходящее в бровку раскопа (ров), северо-западная сохранившаяся оконечность которого была открыта в 2009 г.
В слое супеси, перекрывающем всю поверхность раскопа и подстилающем зольник, несущем следы сильного пожара и разрушений, были найдены фрагмент рогового псалия (тип Жирноклеевский 1), наконечники стрел, фрагменты боевых молотов из диорита.
Целью заложения юго-восточной прирезки было выяснение наличия археологических слоев далее по направлению к провалу взорванной штольни. После снятия дернового слоя, зольника, зачистки супесчаного слоя и снятия завалов камней и щебня проявились два ряда кладок, положенные перпендикулярно друг другу (рис. 3). Кладка верхней стены была ориентирована с запада на восток и сохранилась в два ряда камней. Открыт один ее фас и забутованная часть.

Рис. 3. ЮВ прирезка. Остатки кладок на материке

Вторая (нижняя) кладка — продолжение кладки внешней оборонительной стены 2010 г. — ориентирована с севера на юг, сохранилась в виде камней мелкого бута, лежащих сплошной полосой и углубленных в траншею, вырытую в материке. Видимо, это остатки фундамента стены.
Слой супеси в этой части раскопа традиционно нес следы сильного пожара и разрушений. Среди находок следует отметить фрагмент рогового брусковидного псалия, наконечники стрел, фрагменты диоритовых топоров и молотов, половину диоритовой булавы, фрагментированную бронзовую бляшку.
Таким образом, полевыми исследованиями 2011 года были открыты ряд новых объектов на раскопе 1, назначение которых можно предварительно определить, как оборонительные сооружения поселения Уч-Баш. Датировка этих объектов по сопутствующему материалу остается неизменной — горизонт IV-УБ кизил-кобинской культуры (вторая половина IX — первая половина VIII в. до н. э.). Предположение о сжатых сроках строительства оборонительных сооружений из камня подтверждается, как и факт их разрушения в скорости после возведения. Это событие может быть отнесено к финалу горизонта и всего младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры и определено около середины 8-го в. до н. э. Находки в слое пожара подтверждают гибель поселения от прихода кочевой орды, известной по археологическим источникам, как памятники новочеркасского типа, которая условно может быть определена, как киммерийцы.
Следует также отметить исключительный набор предметов вооружения и конского убора, относящихся к этому времени, найденных на поселении.
Датировка и характеристики зольника, перекрывающего разрушенный участок поселения, не поменялись. Его накопления связаны с выбросом мусора и отходов производства основанного через некоторое время поселения на месте сгоревшего. Датировка зольника — горизонт V-УБ (вторая половина 8-го — начало 7-го вв. до н. э.) самого начала таврского периода кизил-кобинской культуры.
В верхних дерновых слоях Уч-Баша традиционно встречаются находки времени Крымской войны и существования средневекового монастыря IX—XIV вв. н. э., связываемого нами с известным по письменным источникам монастырем София.
Находки из шурфа 4 подтвердили наличие археологических объектов в центральной части поселения.
Все вышеизложенное подтверждает необходимость дальнейших исследований на объектах и необходимость предваряющих любые земляные работы раскопок на поселении Уч-Баш.

Нач. Инкерманской экспедиции
канд. ист. наук Э.А. Кравченко
8.12.2011

У 2011 році Недайводська експедиція ІА НАН України продовжила дослідження святилища і ґрунтового могильника доби пізньої бронзи, що розкопувався в 2008—2010 роках Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм. Комплекс розташований на плато першого водоподілу, в 0,3 км на схід від лівого берега р. Інгулець. З півночі пам’ятка обмежена Поповою балкою, що впадає у вказану річку. До південної окраїни с. Недайвода Криворізького району по прямій лінії відстань складаає 3,4 км. Земельну ділянку, де проводяться розкопки, планується передати під кар’єр для видобутку граніту. У сезони 2008—2010 рр. було розкопано курганоподібне святилище площею 254 кв.м, та частину прикурганного простору загальною площею 40 кв. м. У 2011 р. було розширено розкоп ІІ, де була знайдена антропоморфна гранітна стела розмірами 4,1 х 1,2 х 0,7 м, до 36 кв. м. Закладено розкоп ІІІ площею 56 кв. м і розкоп ІV — 350 кв. м, і розпочато роботи у розкопі V на ділянці 35 кв. м. Могильник розташовувався на південь і захід від святилища. Роботи проводилися вручну, суцільними розкопами, з поквадратною фіксацією знахідок. Проміжні бровки товщиною 0,2—0,3 м залишалися через 4 м.

Кам’яні викладки і закладки могил

Під дерновим шаром і шаром чорнозему залягав культурний шар могильника, який складався з темно-сірого і сірого щільного чорнозему з домішкою дрібнозернистого піску. Шар містив велику кількість викладок, конструкцій, одиноких брил і невеликих кусків, переважно граніту, заклади поховань, фрагменти кераміки і кісток тварин. Рівень сучасної денної поверхні субгоризонтальний, переважаючий нахил зі сходу на захід (до –0,6 м) від репера, що знаходився у східній частині розкопу ІІ.

Поховання доби пізньої бронзи

У розкопі ІІІ розчищено гранітну плиту-стелу підпрямокутних обрисів, із загостреною короткою (західною) стороною і звуженою східною. Максимальні розміри складають 4,6 х 2,2 х 0,7 м. Орієнтована по лінії ЗПнЗ — СПдС. Найбільша товщина — на заході, на протилежному боці звужується до 0,3 м. Плита лежала на рівні передматерика (–0,7 м від реперу). Під її краями, по всьому периметру і навколо неї, знаходилися куски каменів від 0,1 м до 0,5 м у поперечнику. Особливо потужною (0,5 м) була закладка під західним краєм («головою»), відповідно стела лежала під кутом 100 із заходу на схід. Зовнішня поверхня пласка, тріщинувата, внизу ввігнута. Північний довгий бік більш-менш рівний, протилежний — з рваними краями. При прокопці знайдені невеликі (до 0,3 м у поперечнику) фрагменти ліпної кераміки з червонуватою зовнішньою поверхнею та фрагменти тазових кісток великої тварини.

Під західною закладкою, нижче материка, залягав пісок. Можливо, плита спочатку стояла вертикально і впала на кам’яні викладки, що є характерними для досліджуваного могильника. На це вказує перепад висот у 0,56 м зі сходу на захід.

Гранітна плита-стела вагою до 10 т

Розкоп ІV площею 350 кв. м був розбитий на південь і північ від траншеї довжиною 20 м (С—З), закладену у травні експедицією Є.Л. Фещенка. В ній були зафіксовані скупчення каменів. В результаті розкопок у квадратах розмірами 4 х 4 м і 4 х 5 м з проміжними бровками шириною 0,2—0,3 м було зафіксовано 10 суцільних скупчень каменів і велику кількість одиноких брил та груп з 3—7 уламків. Їх більша частина залягала на глибинах 0,28—0,3 м від денної поверхні, що, вірогідно, відповідає рівню давнього горизонту.

Антропоморфна гранітна стела, що у давнину стояла орфостатно

У могильнику виявлено 9 поховань, з яких два (№ 2, 5) — кенотафи. Деякі поховання супроводжувалися кам’яними викладками на рівні давньої поверхні в 1—2 шари (№ 1, 2, 6, 7), в інших (№ 3, 4, 5, 8) були компактні заклади-запечатки, що продовжувалися майже до дна (№ 1, 4, 6) по всій площі.

Кам’яна конструкція поховання із двома стелами доби пізньої бронзи

В одному випадку скупчення (№ 9) не було пов’язане з похованням. В його центрі (0,42—0,45 м від поверхні) знаходилися фрагменти трьох (?) ліпних посудин: одна мала горизонтальні «ялинки», нанесені штампом, друга з горизонтальними відбитками перевитого шнура, третя — з горизонтальних подвійних і потрійних ліній, від яких вгору і вниз через 2—2,5 см відходять похилі риски у дві—три лінії.
Відстань між похованнями коливалася від 4 м (№ 5—6, 7—8) до 7 м (№ 4—5, 1—3, 6—1).

Керамічний комплекс є типовим для пізньої бронзи. Могильник попередньо можливо датувати 14—12 ст. до н. е.
В межах оконтуреного розкопу V площею 400 кв. м, у південній і західній частинах виявлено три скупчення каміння розмірами від 5 м до 8 м у поперечнику. Це підтверджує думку про продовження ареалу могильника у північному і західному напрямках.

Заступник начальника експедиції,
науковий співробітник Криворізького
історико-краєзнавчого музею
О.О.Мельник
17.11.201